Віра Пантус майже 50 років навчає учнів математики

Ось уже близько півстоліття поспішає до Хорошівського ліцею №2 Віра Іванівна Пантус, у трудовій книжці якої є один лише запис про місце роботи: призначена на посаду вчителя математики у Володарськ-Волинську середню  школу. Так тоді називався Хорошівський ліцей №2.

Народилася 15 жовтня 1951 року на Хмельниччині. Час нелегкий – після війни минуло лише 6 років, негаразди і клопоти не оминули і дітей. А тут ще й інша біда: коли їй не виповнилося ще і 2 роки, а молодшій сестрі Олені минуло лише 4 місяці, помирає мама. Із вдячністю згадує Віра Іванівна свою тітку Антоніну, яка усе своє життя опікувалася ними – зростила і їх, сиріт, допомагала виховувати і їхніх дітей та онуків.

Закінчила Косо-Ришнівську початкову школу Шепетівського району Хмельницької області, продовжила навчання у Серединецькій середній школі, яка знаходилася за шість із половиною кілометрів.

Віра Іванівна згадує:

 – До 7 класу ходили пішки за будь-якої погоди. А далі – рейсовим автобусом, часто переповненим. Нерідко й цю частину шляху доводилося йти пішки, по бездоріжжю. Школу закінчила із золотою медаллю і, склавши «на відмінно» один екзамен – фізику, вступила до Житомирського педагогічного інституту на відділ фізики і математики. 1971 року поєднала долю із Семенієм Яковом і 1973 року почала працювати на його батьківщині – Житомирщині, у Володарськ- Волинській середній школі.

Проживали на орендованій квартирі. Важко доводилося поєднувати роботу і догляд за сином Геннадієм, який народився 1972 року, але Віра Іванівна справлялася. Та знову біда – помирає чоловік, залишивши її із трирічним сином на руках. Напевно, тільки син і робота допомогли вистояти, пережити біду.

Пізніше, 1983 року, вийшла заміж за Пантуса Володимира, опікуючись і його сином Олександром, а потім – ще і їхньою спільною донькою Мальвіною.

Працювала сумлінно, вкладаючи душу і серце, була вимогливою до себе та інших. За період багаторічної праці має численні нагороди районного та обласного відділів освіти, районної влади, Грамоту Міністерства освіти України, удостоєна звання «Відмінник освіти України», відзначена медаллю «За трудову відзнаку». 1988 року колектив Володарськ-Волинської середньої школи №1 вибрав Віру Іванівну директором. Через два роки за власним бажанням вона повернулась до вчительської праці. За час роботи навчила й виховала не одну сотню учнів, які із вдячністю згадують її уроки, шанують за отримані знання.

Я теж навчалася у цій школі, і для мене Віра Іванівна завжди була і є красивою жінкою, виваженою та вимогливою вчителькою. Чимало її вихованців обрали професії, які вимагають досконалого знання математики. Нещодавно зустріла колишню ученицю Ірину Смішну, яка із теплою повагою згадує уроки Віри Іванівни і дякує за неоціненний скарб – знання. Бо математику, як каже Ірина, «знала спросоння». Тому, мабуть, і обрала професію бухгалтера.

Я переконана, що до цих слів вдячності приєднуються сотні учнів, яких навчала і навчає ця прекрасна вчителька. А це найвища оцінка роботи педагога.

Віра Іванівна тішиться шістьма онуками і чотирма правнуками, і це велике щастя. На жаль, не дожив до її ювілею чоловік Володимир, а нещодавно ще одне горе прийшло у родину – помер син Геннадій – ветеран АТО.

Дорога Віро Іванівно! Нехай віра й надія не полишають Вас ніколи, а підтримка й любов рідних, близьких допоможе Вам пережити горе і біди, що випали на Вашу долю. З ювілеєм, многая літа Вам!

У кожного своя доля і шлях свій широкий.

Лише час не спить, іде, все рахує роки.

Та  рокам цим непідвладні ті, що сильні духом.

Через терни йдуть вперед і живуть цим рухом.

Саме так про ювілярку можемо сказати,

Довелось їй у житті всякого пізнати.

І дитинство непросте, і студентські роки,

І сімейного життя нелегкі уроки.

Професійний шлях великий – вчительська дорога!

Впевнено іде по ній, має дар від Бога.

Має дар знанням ділитись, вчити і любити,

Поважає колектив: всі колеги й діти.

Має учнів вдячних сотні по широкім світу,

Бо усе життя своє дбає про освіту.

Віддає частинку серця, тепла і любові.

Ну, а  ми бажаєм Вам, щоб були здорові.

Щоб в родині завжди спокій панував.

Щоб онуки підростали, Бог здоров’я дав.

Щоб стежиною шкільною довго ще ходили,

А для цього просим Бога, щоби дав Вам сили.

Подолати щоб змогли всі перипетії,

Поруч з Вами хай іде віра і надія!

Тетяна Шарненкова

Прокрутити вгору