Перебуваючи в районі несення військової служби, 24 липня помер наш земляк, захисник України Литвинчук Юрій Анатолійович.
Народився він 30 травня 1970 року в селі Дворище у сім’ї колгоспників.
Був учнем Дворищенської неповної середньої школи.
Класна керівниця Юрія Литвинчука та вчителька математики Валентина Онофріюк згадує: «Юра мені запам’ятався таким: невеликого зросту чорнявий кучерявий хлопчик. Дуже жвавий, непосидючий, завжди усміхнений, до всіх доброзичливий, позитивний. Він успішно навчався, добре знав математику, виконував усі доручення. Гарно чергував у класі. Ніколи не порушував дисципліну. Я не пам’ятаю, щоб колись робила йому зауваження. Працьовитий. Допомагав батькам по господарству. У класі з усіма дружив».
Після закінчення школи Юрій продовжив навчання у Червоноармійському професійно-технічному училищі за спеціальністю водій-тракторист. Пізніше працював комбайнером у місцевому колгоспі.
Проходив строкову військову службо в лавах Збройних сил.
Працював у правоохоронних органах Житомира та Києва. Завжди добросовісно виконував різні роботи. Був добрим другом, родичем. Користувався повагою серед односельців.
Був одружений. Виховував доньку та сина, які вже дорослі.
Пам’ятають його ввічливим, добрим, товариським. Мріяв, аби його сім’я жила у вільній, незалежній Україні.
Після початку повномасштабного вторгнення росії на територію суверенної держави Україна, 7 жовтня 2022 року Юрія Литвинчука мобілізували до лав Збройних сил. Службу він проходив у 30-тій окремій механізованій бригаді. Був сміливим воїном, безстрашно вирушав на позиції та виконував усі накази й бойові завдання. Служив старшим солдатом на посаді старшого механіка-водія механізованого взводу у механізованій бригаді.
Помер Литвинчук Юрій Анатолійович 24 липня внаслідок різкого погіршення стану здоров’я, перебуваючи на місці виконання службових обов’язків поблизу населеного пункту Слов’янськ Донецької області.
Сусіди Юрія Анатолійовича розповідають, що тісно з ним спілкувалися. Знали, що він уже мав підірване здоров’я, часто хворів на запалення легенів. Давно почувався погано. Сусіди доглядали його домашнє господарство, поки він був на службі. І нещодавно Юрій зателефонував і розпорядився, щоб обмолотили його пшеницю на грядці.
Сусідка Євгенія Пантус поділилася: «Юрій у сусідстві був дуже добрим, подільчивим. Завжди готовий прийти на допомогу. Був майстром на всі руки. Умів виконувати будівельні роботи, був гарним зварювальником. Умів смачно готувати різні страви. Він ще планував служити, жити, працювати. Проте доля розпорядилася інакше».
Поховання Героя-Захисника відбулося в рідному селі 31 липня. Відспівували його три священники Православної церкви України: о. Даміан – ігумен монастиря святого Паїсія Величковського, о. Віктор – настоятель Рижанської церкви та о. Микола – настоятель Давидівської церкви. Зустрічали й проводжали односельці траурну процесію з тілом Героя живим коридором на колінах, віддаючи честь померлому Захиснику України.
Біля могили виступили зі скорботними промовами староста Дворищенського округу Валерій Паляниця та колишня вчителька Валентина Онофріюк.
Поховали Воїна Юрія Литвинчука з усіма громадянськими і військовими почестями на кладовищі у рідному селі Дворище.
Війна продовжує збирати свої страшні жнива вбитими, померлими, зниклими безвісти. Проте ніякі страждання і втрати не змусять українців скласти зброю. У нас є лише єдиний шлях – до Перемоги! Тримаймося гурту, єднаймося у боротьбі з ворогом!
Вічна шана і слава Героям! Молімося за живих захисників і всіма силами підтримуймо військових!
Підготувала Світлана Федоренко
