Знову надійшла трагічна звістка у Хорошівську громаду про загибель земляка Сороки Олександра Миколайовича – стрільця-снайпера Збройних сил України.
Воїн загинув смертю Героя 29 липня 2024 року під час виконання бойових завдань із захисту територіальної цілісності України в районі населеного пункту Нью-Йорк Бахмутського району Донецької області. Він прикривав товаришів під ворожим мінометним вогнем. Йому було лише 38 років.
Дитинство і життя до початку російської агресії
Народився Олександр Сорока 11 лютого 1986 року в селі Бобриця (нині це територія Барашівської територіальної громади Звягельського району). Батьківська родина була багатодітною – чотири сестри і двоє братів. Сільські діти рано знають, що таке праця на землі, в домашньому господарстві. От і Олександр змалку трудився, допомагав батькам і потім упродовж життя не сидів без роботи.
Навчався упродовж 9 років у Бобрицькій загальноосвітній школі І-ІІ ступенів, а вже повну загальну середню освіту здобув в Усолусівській школі Ємільчинського району. Навчався гарно. Дуже любив читати. Добре розбирався в математиці, геометрії, відмінно креслив. Після закінчення школи навчався в Київському вищому професійно-технічному училищі, де здобув фах коваля та газоелектрозварювальника. Любив свою роботу, виявляв творчі здібності.
Півторарічну строкову службу проходив у прикордонних військах в Черкаській області та в Житомирі. Повернувся після армії в Київ та впродовж восьми років трудився ковалем у компанії «Тантьєна».
Воїн-захисник, демобілізація і знову фронт
Ще у 2014 році, з початком бойових дій на сході України, він став до лав захисників у зоні проведення Антитерористичної операції. Захищав Україну на фронті з 21 березня до 21 серпня 2014 року в селі Степанівка на Донеччині у складі 30-ї ОМБр.
Після демобілізації повернувся на попередню роботу.
У 2017 році одружився з односельчанкою Галиною. Повернувся на Житомирщину, в місто Житомир, на підприємство «Шалений молот», залишаючись вірним здобутій професії.
2018 рік став щасливим для молодого подружжя Олександра й Галини, бо у них народився син Матвійко.
У 2022 році 27 лютого Олександр разом із молодшим братом Костянтином без вагань добровільно стали на захист рідної держави. Довгий час брати служили разом, а в березні 2024 року їх розкомандирували.
Олександр Сорока захищав Україну спочатку в кулеметному, а потім у гранатометному підрозділах у складі 30-ї, 10-ї, 61-ї, 53-ї ОМБр, боровся з російськими окупантами у Київській, Миколаївській, Херсонській, Сумській, Чернігівській та Донецькій областях.
Непоправна втрата
29 липня 2024 року обірвалося життя, мрії, плани люблячого батька, чоловіка, сина, брата, надійного побратима, майстра-коваля, Воїна Олександра Миколайовича Сороки.
Дружина Галина з болем говорить: «Саша дуже хотів провести сина до першого класу, і через російський вбивць ця його мрія не збулася. У нього було дуже багато планів на майбутнє щодо роботи і творчих задумів – теж усе залишилося нездійсненим. Він дуже любив свою справу, взагалі любив усяку роботу, ніколи не сидів без діла. Із задоволенням готував різні смачні страви для сім’ї. І на службі теж часто готував для себе й побратимів. Його оригінальні творчі вироби з металу брали участь у багатьох виставках і були відзначені дипломами й грамотами. Зокрема, за участь у виставках декоративно-прикладного мистецтва обласних фестивалів «Поліське перевесло», «Витоки Уборті медові» та інших. Він виготовляв багато виробів із металу: кашпо для квітів, підсвічники різних видів і форм, аксесуари для камінів, рамки для дзеркал, цікаві символічні сувеніри й багато іншого. У всьому цьому зберігається тепло його рук…»
Родина отримала сповіщення, що Олександр Сорока числиться як зниклий безвісти, 1 серпня 2024 року. Хоча побратими телефонували раніше і повідомили, що він загинув смертю хоробрих. Розпочався дуже важкий період очікування, поки йшло слідство і дослідження ДНК. І лише цьогоріч 21 травня надійшло сповіщення, що тіло ідентифіковане.
Церемонія прощання з воїном Олександром Сорокою відбувалася 24 травня у Хорошеві. Земляки зустрічали кортеж із тілом Героя на колінах. Попрощатися і віддати шану Воїну-Захиснику прийшли родичі, земляки, керівництво громади, військові.
За рішенням родини, поховали Олександра Сороку на кладовищі в рідному селі Бобриця поруч із могилою батька, який помер два місяці тому. Церемонія прощання і поховання відбулася з усіма громадянськими і військовими почестями.
Олександр був не лише сміливим воїном, а й людиною з великим серцем – люблячим батьком, турботливим чоловіком, щирим сином і братом, відданим другом, вірним побратимом. Його загибель – непоправна втрата не лише для Хорошівської, Барашівської громад, а й України в цілому.
Слава Героям!
Підготувала Надія Панченко
