Дев’ятого травня, захищаючи Україну від російських окупантів, загинув наш земляк, житель села Теренці Хорошівської територіальної громади Зданівський Іван Леонідович. Він був солдатом, стрільцем, номером обслуги відділення взводу оперативного призначення.
Народився Іван Зданівський у селі Теренці 21 травня 1998 року в багатодітній родині (був найменшою, п’ятою дитиною, мав двох братів і дві сестри). З раннього дитинства був гарним помічником по господарству. Пас худобу, косив для домашніх тварин траву, заготовляв сіно, виконував інші роботи, бо треба було допомагати мамі Лідії Йосипівні. Від ранку до вечора у нього було чим зайнятися. Навчався Іван у Дашинській 9-річній школі. Повну загальну середню освіту здобув у Хорошівській гімназії. Після школи закінчив Головинське вище професійне училище. Здобув спеціальність токаря-газозварювальника. Потім працював бурильником на підприємстві МПП «Ілона» в селі Рудня Шляхова. Їздив на заробітки за кордон. У 2020 році був призваний на строкову службу, яку проходив у Нацгвардії України в Житомирі. Демобілізувався 20 грудня 2021 року. Лише понад місяць після строкової служби Іван побув удома. І коли розпочалась повномасштабна війна, він уже 25 лютого добровільно пішов у ту ж частину Національної Гвардії України, де служив строкову.
Воював із ворогом на Донеччині у селі Білогорівка. Згодом перевівся у бригаду НГУ «Буревій», у складі якої був направлений минулого року на оборону селища Стельмахівка на Луганщині. Спочатку у нього був позивний «Зданя», а пізніше побратими називали його «Мамут».
У травні 2023 року Іван одружився з коханою дівчиною Оксаною з селища Попільня. Познайомилися вони на весіллі у друзів, де були старшими свідками. Як кожен молодий чоловік, Іван мріяв мати власне житло, дітей, хотів жити з сім’єю в Попільні, йому тут подобалося. Планував навіть, коли матимуть власний будинок, тримати хоч невеличке господарство. Та усі ці мрії і плани обірвала війна. Воїн Зданівський Іван загинув внаслідок мінометного обстрілу противника в районі Стельмахівки.
Однокласниця Оксана так згадує про загиблого Героя: «Іван був дуже добрим, завжди готовим прийти на допомогу. Був розумним, хоча і не був відмінником. Також завжди був веселим, готовим на будь-які розваги. Як бачимо, він виявився дуже сміливим – пішов захищати країну».
Однокласник Богдан сказав про нього: «Іван був моїм другом. Через деякий час після закінчення школи ми з ним їздили на заробітки. Там він показав себе як роботящий та співчутливий хлопець. Завжди був готовий прийти на допомогу. Одного разу був такий випадок, що я поїхав на заробітки, але ті люди, які запросили, мене не зустріли, і я не знав, що робити і куди їхати. Іван тихцем втік із закритої території в робочий час і шукав мене по місту, поки не знайшов і не забрав до себе.
«Зданя» – ми його так називали ще в школі. Це ім’я стало його позивним на війні. Відносно нещодавно він заробив на власний автомобіль, про який довго мріяв, і збирався придбати будинок у Попільні – телефонував до мене поділитися цими гарними новинами, був дуже щасливий. Я теж був радий за нього… Тяжко хоронити друга…»
Побратими з позивними Артист, Малік, Клайт, Старк навперебій розказували про Івана: «Завжди був веселий, безкорисливий, ніколи не було від нього нічого негативного: ні підлості, ні страху На позиції виходив завжди із посмішкою. Справжній герой, який віддав життя за свою державу.
Іван приходив іншим бійцям на допомогу зі своєї позиції. Мав золоті руки, умів користуватися інструментом, допомагав облаштовувати позиції. Мало таких людей, що так зроблять.
Ніколи не відмовлявся іти на завдання. Навіть коли ходили відбивати і забирати тіла загиблих побратимів. Дуже шкода таких хлопців, тому що гинуть найкращі.
Шкода, що інших побратимів не відпустили на похорон. Якби могли, то приїхали б утричі більше людей.
Іван був у підрозділі вогневої підтримки, умів працювати із різних видів зброї. Він був добровольцем, писав заяву, щоб перевестись у підрозділ на передові позиції».
Побратим із позивним Малік розповів, що Іван на позиції подарував йому ножа. «Це звичайний робочий ніж, але буде згадка назавжди про нього», – сказав він.
15 травня відбулося вшанування подвигу загиблого Воїна-Захисника і його поховання. Родина, друзі, односельці, жителі та керівники Хорошівської громади, однокласники, бойові побратими провели в останню путь загиблого військовослужбовця Національної гвардії України Зданівського Івана Леонідовича.
Скорботний кортеж жителі Хорошівської громади зустрічали живим коридором навколішки зі сльозами на очах.
Заупокійну службу біля дому та у Дашинській церкві відслужили священники УПЦ.
Після служби траурна процесія рушила на кладовище в рідному селі Героя Теренцях. Зі скорботною промовою біля домовини виступила староста Дашинського округу Любов Шевченко. Вона нагадала присутнім основні відомості про життя Івана Зданівського, висловила глибокий жаль із приводу загибелі молодого жителя громади та співчуття рідним Героя. Поховали Воїна-Захисника з усіма громадянськими та військовими почестями.
Ще одна зірка з’явилася на небі. Іван Зданівський поповнив лави Небесної Сотні, аби навіки залишитися в когорті Героїв, що віддали життя за волю і незалежність своєї країни, за життя українського народу і кожного та кожної з нас. Пам’ятаймо про це. Згадуймо загиблих у своїх молитвах і усіма силами й можливостями підтримуймо наших захисників, аби здобути таку жадану, таку дорогу й життєво необхідну для нас Перемогу!
Герої не вмирають! Вічна пам’ять і слава Героям!
Артем Поліщук
