Реалізуючи наш соціальний проєкт «#ЗвісноКорисно» для військових та родин військових і для внутрішніх переселенців, ми здобуваємо безцінний досвід, який, упевнені, буде корисним нам у безпосередній журналістській роботі. Цей проєкт допомагає журналістам здобути необхідні навички у спілкуванні з такими вразливими категоріями людей, які з’явилися під час російсько-української війни: військові – учасники бойових дій, родини демобілізованих військових, родини військових, які зараз служать у Силах оборони; родини загиблих військових, внутрішньо переміщені особи та інші особливо вразливі групи українців, які потребують уваги, всебічної підтримки, допомоги як від держави, так і від органів місцевого самоврядування, громадського сектору, медіа – усього суспільства.
Проводячи тренінгові заходи, ми чітко розрізняємо окремі групи з цих категорій людей і розуміємо, що кожна група потребує диференційованого ставлення, особливого підходу в роботі з ними, у спілкуванні і взаємодії. Тут має бути основним правило: «Не нашкодь!».
Ми обрали для спілкування, наприклад, із представниками і представницями родин військових тему: «Як допомогти військовому після участі у бойових діях адаптуватися до цивільного життя». Хоча в процесі роботи, проведення заходів піднімалися й інші наболілі питання. Зокрема, дуже часто звучала проблема: де родині брати ресурс для того, щоб мати сили підтримувати свою рідну людину, яка повернулася з війни. І це є велика проблема.
Проте запропонована нами тема знайшла позитивний відгук і прийняття в аудиторії. Ми готували на кожен захід роздаткові матеріали для учасників і учасниць, аби вони могли й пізніше повторити засвоєне на занятті, а, можливо, й поділитися з іншими людьми. Багато хто з учасників та учасниць висловлював думку, що подібна інформація є дуже корисною не лише для них, а її мають знати усі українці, адже військові повертаються не лише в родину, сім’ю, а й у громаду, суспільство. І ці рекомендації психологів, які ми надавали на наших заходах, стануть в пригоді усім. Нам усім треба також знати особливості поведінки і сприйняття світу людьми, які пройшли випробування в гарячих точках війни.
Тому для широкого загалу публікуємо деякі рекомендації для цивільних щодо спілкування і взаємодії з військовими, коли вони потрапляють у відносно мирне життя після участі у бойових діях із захисту України від російських загарбників.
Правила спілкування з учасни-ком/-цею бойових дій
1. Усвідомити, що всі за час відсутності вашої близької людини вже ніколи не будуть такими, як раніше. Всі змінилися за цей період (і військові, і цивільні). Необхідний час, щоб прийняти зміни один одного.
2. Не перебивати учасників бойових дій – чоловіка (жінку), коли він (вона) постійно повторює одну і ту ж саму історію, навіть якщо ви вже чули її багато разів. Не примушуйте його чи її розповідати про війну.
2. Не перебивайте, не зупиняйте їх, коли вони говорять.
3. Слухайте уважно.
4. Не надавайте оцінок почутому від військових.
5. Не використовуйте під час спілкування висловів на зразок «Війна – це пекло», «Ти можеш залишити все у минулому», «Так, я розумію» тощо. (Зрозуміти насправді може лише людина, яка має такий самий досвід).
6. Не приймайте рішень щодо військових (наприклад, щодо необхідності звернення до психолога) поспіхом, у невдалий момент, без попереднього уважного вислуховування.
7. Не вказуйте, що йому чи їй слід робити.
8. Не давайте йому (їй) порад, попередньо не вислухавши уважно.
9. Для надання поради обирайте слушну для цього мить. Переконайтеся, що він чи вона не проти вислухати вашу пораду.
Поради для близьких щодо невідкладних дій для зменшення випадків проявів агресії
1. Звести до мінімуму кількість оточуючих.
2. Дати ветерану/ветеранці можливість «випустити пару» (наприклад, виговоритися або побити кулаками подушку).
3. Спробувати переключити його/її на діяльність, пов’язану із значним фізичним навантаженням.
4. Демонструвати доброзичливість. Не звинувачувати, не висловлюватись із приводу його/її дій, інакше агресія може бути спрямована на вас.
5. Намагатися розрядити обстановку смішними коментарями або діями, не спрямованими на ветерана/ветеранку.
6. Намагатися уникати провокуючих висловів. Сказати: «Ти дуже злий/зла, тобі хочеться все рознести вщент. Давай разом спробуємо знайти вихід із цієї ситуації».
7. За можливості уникати таких місць, у яких у вашої близької людини може виникнути невдоволення оточенням (колективні зібрання та заходи, громадський транспорт тощо). Якщо приступи агресії повторюються, стають дедалі частішими й сильнішими, рідним слід обов’язково звернутися за допомогою до практичного психолога.
Підготувала Світлана Федоренко
Матеріал підготовлений завдяки фінансовій підтримці Української Асоціації Медіа Бізнесу за гроші “Німецького Фонду Маршалла з США” та “Українського Медіа Фонду”.
