«Я підрахував свої роки і виявив, що залишилося менше часу для життя, ніж прожито.
Я відчуваю себе дитиною, яка виграла коробку цукерок: спочатку вона споживає їх з насолодою, але, коли розуміє, що залишилося лише кілька, починає посправжньому смакувати кожну.
У мене немає часу на безкінечні конференції, присвячені статутам, законам, процедурам і внутрішнім правилам, знаючи, що нічого не буде досягнуто.
У мене немає часу терпіти абсурдних людей, які ведуть себе не відповідно до свого віку.
У мене немає часу боротися з посередністю.
Я не хочу бути на зборах, де надмірно розпилюють свої его.
Я не можу стерпіти маніпуляторів і опортуністів.
Мене не турбують завидні люди, які намагаються дискредитувати більш обдарованих, щоб захопити їхні позиції, таланти та досягнення.
У мене залишилося замало часу, щоб обговорювати заголовки.
Я не хочу цього, оскільки моя душа поспішає.
Залишилося замало цукерок в упаковці.
Я хочу жити з людьми, які дуже людські. Люди, які можуть сміятися над своїми помилками, які досягли своїх успіхів. Люди, які розуміють своє призначення і не ховаються від своїх обов’язків.
Ті, хто захищає гідність людини і хоче бути лише на боці істини, справедливості і праведності.
Це те, що робить життя гідним.
Я хочу оточити себе людьми, які вміють доторкатися до сердець інших.
Люди, які через важкі випробування життя вивчили рости і зберегли ніжні доторки душі.
Так, я поспішаю, я поспішаю жити з інтенсивністю, яку може дати тільки зрілість.
Я стараюся не витрачати марно жодної з цукерок, які мені залишили.
Я впевнений, що вони будуть смачнішими, ніж ті, які я вже з’їв.
Моя мета – досягти кінця, у згоді з собою, з моїми близькими і совістю.
Ви думали, що у вас два життя, і раптом розумієте, що у вас було і є лише одне».
Маріу де Андраді (09.10.1893 – 25.02.1945), бразильський поет, романіст, музиколог, історик мистецтва, критик і фотограф, один із засновників бразильського модернізму.
Із сторінки Ihor Bokiy
Підготував Олександр Голяченко
