Добрий день, шановна редакціє газети «Прапор»!
Пише вам дружина військовослужбовця, котрий служить із першого дня повномасштабного вторгнення. Щиро дякую вам за інформацію, яку ви висвітлюєте на сторінках газети, сайту та у соціальних мережах. Ви чи не єдине джерело, яке висвітлює інформацію про полеглих воїнів. Не лише коли загинув, а ким був наш Герой, яке життя прожив.
Ви багато пишете про волонтерів, ветеранів, про воїнів. Величезна подяка вам за це. Нещодавно ви почали втілювати проєкт, у якому допомагаєте ветеранам та родинам військовослужбовців адаптуватись, розуміти один одного та правильно реагувати на певні ситуації. Також зустрічі жінок, котрі чекають своїх синів та чоловіків, – це дуже велика необхідність. Коли можна просто сказати, що болить, і тебе розуміють. Окремі слова вдячності висловлюю психологині Тетяні Костриці, яка професійно проводить заняття та допомагає нам триматися.
У листопадевому номері газети була стаття про те, як не лише дружина може підтримати коханого, а й навпаки, як чоловіку військовому допомагати своїм близьким. Це хороший матеріал, проте із власного досвіду скажу, що та сила і терпіння, яке воїни здобули протягом майже трьох років війни, робить їх настільки мудрими і терплячими, що вони без підказок самі знають, як допомогти коханим. Знають, коли говорити, що говорити, як підтримати. Навіть якщо доводиться робити те, чого ніколи не робила, бо це був «обов’язок» чоловіка, – він так гарно пояснить, похвалить, навіть якщо все зіпсуєш.
Наші захисники таки насправді захищають нас не лише від ворога, а й від поганих новин, негативних емоцій. Важко зрозуміти, де можна взяти стільки сили і витримки. Проте дякую кожному захиснику та кожній захисниці за наше життя.
Дуже хотіла б попросити ще висвітлити тему власне реакції суспільства. Той, хто зіткнувся із війною не лише з новин, мене зрозуміє, а от цивільні, котрі живуть своє краще життя щодня, – просто не хочуть цього робити. Усі засоби масової інформації щодня подають чи то сюжет, чи просто поради, чи інфографіки про те, що саме можна говорити і запитувати, а що ні. Невже так важко прочитати і застосовувати цю інформацію?
Не знаю, чого бракує людям, які ставлять військовим запитання про кількість убитих? Про те, коли це все скінчиться? А запитувати, чи надовго приїхав, знаючи, що відпустка 15 днів двічі на рік, це хіба нормально?
Казати воїну: «Нехай спочатку депутати, поліція, судді повоюють, а потім уже ми… А ти знаєш, як ТЦК пакує людей? А, може, знаєш, як можна відмазатись? – це про що? Невже всі забули, що ті, хто йшов у перші два місяці, жодної комісії навіть не проходили, і ТЦК не змушувало, а, навпаки, черга стояла. І не тільки бідні воюють, бо є там і депутати, і бізнесмени. Там у захисників наших є любов, є бажання захистити, зрозуміти, не пустити ворога до рідних міст і сіл. А тут, в тилу, всі втомились…
Особисто я найчастіше стикаюсь із запитанням: чого ти його не спишеш, чого він так довго служить? Втомилась пояснювати і чи повинна я пояснювати, чому батько захищає своїх дітей під час війни. У нас війна, люди!
Також просто вбиває питання, де там твій? Люди запитують, і я, радіючи, що запитують, значить вдячні, намагаюсь пояснити, а відповідь їм не потрібна. Ніхто й не чекає моєї відповіді, бо це не цікаво, бо більшість із тих, хто запитує, навіть не знають, у якій області той населений пункт, де він служить. Бо війна десь далеко, нащо це знати… Нащо тоді запитувати? Нащо лізти в душу людям, яким болить, не маючи бажання зрозуміти чи підтримати?
Різка відповідь не подобається нікому, люди навіть ображаються, проте не розуміють, що це відповідь на їхні ж запитання. Тому дуже прошу: якщо ви не хочете чи не готові чути відповідь, не ставте запитань!
Я та, упевнена, й інші жінки воїнів, не просимо нікого про якісь особливі статуси, безкоштовний проїзд чи нагороди за чекання. Але ми вимагаємо поваги до наших рідних і до нас!
З повагою – дружина військовослужбовця
Ілюстрація створена з допомогою ШІ
