Українські Постаті
Людина, про яку точно зніматимуть фільми, але яку в нас ще досі не знають.
Це Юрій Шевельов. Його мали би знати всі українці ще зі школи.
***
1908, 17 грудня – в Харкові народився Юрій Володимирович Шевельов (псевдоніми – Юрій Шерех, Григорій Шевчук та інші), вчений-славіст, мовознавець, літературознавець, педагог.
Походив із родини етнічних німців. Батько, Володимир Шнайдер, генерал-майор російської імператорської армії, з початком Першої світової війни змінив прізвище на Шевельов.
Закінчив Педагогічний інститут професійної освіти у Харкові (1931). Викладав в Харківському інституті журналістики (1938-1939) і Харківському університеті (1939-1943).
В 1944-му емігрував до Німеччини. Працював в Українському вільному університеті в Мюнхені (1946-1949), Лундському (Швеція, 1950-1952), Гарвардському (США, 1952-1954), Колумбійському (США, 1954-1977) університетах.
Доктор філософії (1949). Один із засновників об’єднання українських письменників у діаспорі «Слово» (1954), президент Української вільної академії наук (1959-1961, 1981-1986), головний редактор журналу «Сучасність» (1978-1981) та багатьох інших фахових видань. Іноземний член Національної академії наук України (1991).
Найвідоміший і найпопулярніший літературознавець українського зарубіжжя. Автор 17 книг, зокрема фундаментальних праць «Нарис сучасної української мови» (1951), «Передісторія слов’янської мови: історична фонологія загальнослов’янської мови» (1965), «Історична фонологія української мови» (1979). В останній роботі довів, що після розпаду праслов’янської мови у VІ столітті на теренах східного слов’янства сформувались п’ять діалектних зон – києво-полоцька, галицько-подільська, полоцько-смоленська, новгород-тверська, муромо-рязанська, з яких у ХІ столітті й постали українська, білоруська та російська мови. Чим завдав потужного удару по теорії походження слов’янських мов Олексія Шахматова з його «загальноруською єдністю» та «загальноруською прамовою».
Історію культурних зв’язків України і Росії Юрій Володимирович називав «історією великої і ще не закінченої війни»: «Все українське й білоруське суттю своєю було вороже большевикам, і вони прагнули його знищити. Большевизм завжди означає русифікацію України й Білоруси…», «Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини», – писав він.
Після здобуття Україною незалежності кілька разів відвідував Батьківщину. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2000).
Помер 12 квітня 2002-го у Нью-Йорку (США).
Український інститут національної пам’яті
