Російськомовні містяни завжди викликали у мене недовіру. А тепер відчуваю огиду.
Вчора слухала на 5 каналі коментарі киян різного віку, в чиїх домівках повилітали шибки внаслідок збиття російської ракети. Всі вони описували свої емоції. Мовою тієї ракети.
Нарешті телевізійники дублюють іншомовні репліки українською. Але у мене все одно не вкладається в голові, чому мешканці столиці так самовіддано продовжують говорити мовою тих, хто кожен день чинить замах на їхнє життя. І не намагаються хоча б із поваги до власної держави сказати бодай кілька нещасних речень на камеру українською, якою вони, безперечно, володіють. Особливо ті, хто народився у незалежній Україні.
PS Я не маю жодних питань до непублічних російськомовних військових на передовій, бо їм дійсно не до мови. Головне вижити і витримати це все. І потім, вдома, у доброзичливому середовищі поступово українізуватися. Це я уточнюю для любителів маніпулювати “російськомовними котиками в окопах”.
Elizabeth Bielska
Підготував Олександр Голяченко
Підготував Олександр Голяченко
