«Іди і сам воюй!» – це фраза, яку останнім часом найчастіше чує Олексій Микитенко. Ветеран війни зараз працює у Територіальному центрі комплектування (ТЦК) у місті Житомирі й, на жаль, бачить, як змінюється ставлення цивільних до військових, воїнів.
Народився та виріс Олексій Микитенко у Хорошеві. Відучився на зварювальника. Строкову службу проходив у 95-й бригаді. Кілька років працював у РайДУ (Районне дорожне управління). А далі, коли підприємство закрилось, у пошуках кращої долі Олексій став їздити на заробітки. Повномасштабне вторгнення застало чоловіка у Польщі. 24-го лютого він мав святкувати свій день народження, але новини про бомбардування росією Батьківщини все вирішили за нього. Вже увечері був придбаний квиток, і 26-го лютого Олексій приїхав додому. Мама Світлана навіть не знала про його наміри стати на захист України:
– Я тільки приїхав, сказав, що по сигарети сходжу. А сам пішов у військкомат. Знаєте, тоді ще треба було дочекатися черги, щоб тебе прийняли. Ніхто не тягнув, ніхто права мої не порушував, бо я прийшов виконувати обов’язок! – ділиться Олексій.
Спочатку він проходив навчання у 199-му навчальному центрі у Житомирі (ДШВ). Потім проходив короткі військові навчання у Великій Британії. Затим у складі 25-ї бригади був передислокований у Дніпро. Пізніше брав участь у зачистці території (Харківська операція). Далі Луганська область: Балаклія, Ізюм… Біля села Червонопопівка отримав акубаротравму. В народі ми це називаємо контузією. Швидко відновився і знову став у стрій. Бригада Олексія брала участь у бойових операціях на Харківському, Донецькому та Луганському напрямках.
Старший солдат Олексій Микитенко мав посаду навідника спартана (гусенична бронемашина). У березні 2023-го року воїн отримав мінно-вибухову травму. У лівій нозі лишилися осколки, стегно правої ноги було пробите наскрізь. П’ять місяців ходив із паличкою. Після лікування та реабілітації Олексія направили на ВЛК, де визнали непридатним до служби у десантно-штурмових військах. У зв’язку із цим його направили на роботу у ТЦК в м. Житомир стрільцем взводу охорони.
Саме там Олексій найбільше відчув, що війна торкнулася не всіх. Ставлення цивільних до військових суттєво змінилося. За три роки воїни з Героїв для декого перетворилися на ворогів.
– Найприкріше, що ніхто не хоче слухати, що ти вже був там, бачив і пережив багато. Люди, найчастіше жінки, просто посилають нас назад воювати, аби не чіпали їхніх синів чи чоловіків. Ніхто не просив цієї війни. Чомусь ми забули, хто наш справжній ворог, – ділиться Олексій Микитенко.
Серед подій, що довелося пережити, є й приємні. Бо, перебуваючи на лікуванні у Дніпрі, він познайомився із Юлією, тепер уже дружиною. Нещодавно пара відсвяткувала річницю весілля. Олексій забрав дружину та 12-річну доньку у рідне містечко Хорошів, адже Юлія є внутрішньо переміщеною особою із Харківської області.
Незабаром Олексій Микитенко відзначатиме своє 35-річчя. Звичайно, день цей уже ніколи не буде таким радісним, як до повномасштабної війни. Тепер це число завжди нагадуватиме про її початок. Та цього дня народився наш воїн-захисник. І ми бажаємо йому радості, здоров’я, благополуччя, любові! І нехай уже швидше у нас, усіх українців, з’явиться радісна дата – День Перемоги!
А поки війна триває, ми не припиняймо допомагати воїнам, підтримувати, донатити, долучатись до лав захисників та волонтерів. Тільки об’єднані ми сильні!
Любов Дем’янчук
Матеріал підготовлений завдяки фінансовій підтримці Української Асоціації Медіа Бізнесу за гроші «Німецького Фонду Маршалла з США»
та «Українського Медіа Фонду»
