Багато наших земляків, певно, смакували кавунами із села Грушки Хорошівської територіальної громади. Вони соковиті, червоні, солодкі. А виростив їх наш земляк, ветеран АТО Сергій Зайнчковський зі своїми товаришами.
Про життя «до» та «після»
Сергій Зайнчковський закінчив Житомирський національний агроекологічний університет (зараз Поліський національний університет) за фахом інженера лісового та паркового господарства. Після закінчення працював за спеціальністю дуже мало – не зійшовся поглядами на роботу з колегами. Проте чоловік про це зовсім не жалкує, бо доля знала, що його чекає інша, улюблена, справа.
Сергій із початком наступу російських військ ще у 2014-му році вирішив, що мусить боронити свою землю. Служив у Новоград-Волинській 30-й окремій механізованій бригаді. Бойові завдання вони виконували в Донецькій області.
Там Сергій і потрапив у полон. Хоч уже і пройшло багато часу, та згадувати це чоловіку неприємно.
Певно, найскладнішим за час полону був «парад ганьби», коли у День Незалежності у 2014-му році бійців провели центром Донецька. Усіх захисників називали вбивцями та загарбниками і, на жаль, місцеві жителі підтримували це. Воїнів змушували топтати жовто-блакитні прапори, українських військовополонених обкидали гнилими овочами, обсипали мукою, просто кидали все, що потрапляло під руки, проклинали… Та не зламали!
На жаль, здоров’я довелося усім відновлювати довго, та жага до життя, Віра в те, що Україна буде жити, не згасла, а лише укріпилась. Сергій і досі підтримує зв’язки із побратимами. Дехто із них досі в строю та боронить нашу державу. Це ще одна родина для нього, бо те, що довелося пережити разом, зблизило воїнів і показало, хто чого вартий.
– Невдовзі після того «параду» нас звільнили. Я довго лікувався та шукав себе. Але рідна земля допомогла швидше відновитись в усіх сенсах, – ділиться ветеран.
Сергій Зайнчковський близько року проходив реабілітацію, був у різних лікарнях. Потім потроху почав шукати себе. Працював на будівництві, займався перевезеннями, працював і просто різноробочим. А коли одружився із Наталією, зрозумів, що хоче бути вдома і хоче трудитися на своїй землі.
Із чого все починалося
– За Законом України, всі учасники АТО мають право на два гектари землі, от і я скористався цим. Отримав землю і почав пробувати щось виростити. Першими культурами, які ми сіяли, були зернові та зернобобові, а також гарбузи на насіння.
Мій тесть любить господарство. Він і допомагав мені визначитися із культурами, які сіяти чи садити. Мали ми і багато кущів смородини, вирощували огірки, помідори, возили їх у Київ на базар продавати, – розповідає Сергій Йосипович.
Та все це не приносило великого прибутку, тоді Сергій вирішив пробувати щось інше.
– Я шукав альтернативу зернобобовим. Чомусь прийшла ідея вирощувати кавуни. І минулого року я посадив 55 пробних соток. Погода в 2024-му була сприятливою, і вони досить гарно проросли. Продавав так само в Києві на оптовому ринку. Возив також у Хорошів, Черняхів, Житомир, Пулини, Іршанськ, Нову Борову. Та коли порахував усі витрати, то зрозумів, що доходи не дуже їх перекривають. Прийшла ідея ризикнути й спробувати працювати на оптовий збут, – розповів молодий фермер.
Кавун не чекає
– Минулого року ми висаджували розсаду кавуна в травні. Цьогоріч почали вже у березні. Все для того, щоб раніше зібрати урожай. Придбали деяку техніку та інвентар для роботи й засадили більше двох гектарів розсадою кавуна. Цей процес тривав більше тижня. Пізніше довелося іще підсаджувати, бо не все прижилося. Розсаду нам пророщували у Могилеві Подільському. Ми хотіли, щоб усе було якісно, тому й користались послугами професіоналів. Потім винаймали грузове авто та перевозили наші пророщені кавунчики додому.
У нас працюють всі домашні. Важливо сказати, що маю компаньйонів, без яких і не наважився б сам таке робити. Микола Малярчук та Павло Левченко – це друзі, з якими все робимо разом. До роботи вони долучають і своїх рідних, – веде розповідь пан Сергій.
Цьогоріч погода внесла свої корективи у роботу «кавунової команди». Адже весна виявилась холодною, навіть морозною, а літо занадто дощовим; багато плодів знищили птахи, – все це негативно впливало на ріст кавунів.
– Перший кавун ми розрізали після заливних дощів у кінці червня, вже тоді він були червоним і досить смачним. Проте велика вологість ґрунту негативно впливала на подальший ріст кавунів, бо замість того, щоб набратися сонечка, вони були перенасичені водою. Ми намагалися регулювати вологість грунту й почали думати про збут, – мовить далі Сергій Зайнчковський.
Про нелегку працю
Коли Сергій приїхав бусом у Хорошів на ринок, то найбільша черга була саме до нього. Кожен хотів спробувати місцевого кавуна. Проте були і ті, хто казав, що у нас тут через погоду без «хімії» великого кавуна не виростиш.
– Ми, звичайно, обробляли наші кавуни, проте використовуємо лише препарати органічного походження. Схему обробітку нам розробив представник фірми «Біотехнології України». І на виході ми обов’язково перевіряємо кавуни на вміст шкідливих речовин. Усе у нас в нормі. Наші діти їдять ці кавуни. Люди, котрі купували, теж пишуть відгуки, що навіть маленьким дітям дають, – розповів Сергій.
– Ми маємо мало досвіду в такій роботі. Тому всьому вчилися на власних успіхах та помилках. Цьогоріч розсаду ми садили в спеціальні тунелі та вкривали захисною плівкою. У кожному тунелі були термометри, що показували температуру землі та повітря під плівкою. Моніторили вологість. Плівка витримує температуру до -3 градусів. А коли у нас вже в 9 вечора навесні був нуль, то це означало, що я, Паша та Микола вночі не спатимемо. Ми звозили солому, поливали та палили, щоб отримати багато диму, та не дати морозу опуститися до розсади кавунчиків. Так доводилося робити не один і не два рази. Територія велика, тому і роботи багато.
Розсаду ми не сторожували, а вже як з’явилися плоди, то звичайно, по черзі з хлопцями чергували. Та і тепер роботи не менше. Дружини усім нам говорять, що ми біля кавунів проводимо більше часу, ніж із рідними. Проте зараз треба максимально швидко реалізувати кавуни, бо довго ця ягода не зберігається.
Сьогодні (18 серпня) ми вже завантажили 5 автомобілів. Серед них фура на 22 тонни. Приїздять і по 5 тонн купувати, але нас радує, що є багато бажаючих купити, і вони зацікавлені їхати по наші кавуни.
Проте завантаження – то теж ручна робота, тому мусять працювати знову рідні, друзі. Наші з хлопцями дітки охоче працюють в полі і кавуни їдять прямо там, – розповідає пан Сергій.
Реклама потрібна
Майже усі, хто минулого року пробував грушківські кавуни, цього року вже без вагань купують тільки ці. Люди розуміють, що підтримати місцевого виробника – це добре, а коли ще й товар хороший, то треба його точно брати.
– Нам одразу порадили люди, що пророщували розсаду ще минулого року, щоб ми створили сторінку в YouTube чи в Tik Tok. Наважились на Tik Tok. Там ми показували, звичайно, не все, бо роботи настільки багато, що не встигаєш спати. Проте є відео, де ми рятували кавуни від морозів, де підсаджуємо розсаду, як розмовляємо з кавунчиками та просимо їх гарненько рости, – розповідає Сергій Зайнчковський.
– Відео наші поширювалися й в інших соцмережах, і це спрацювало. Я закріпив допис, де вказав контакти, і все запрацювало. Не я шукав, кому продати, а до нас їдуть охочі купити. Був дзвінок навіть із Одеської області, бо їм розрекламували наші кавуни. Вони ще думають, бо шлях далекий, але нам приємно.
Плани на майбутнє
Звичайно, зараз рано говорити про успіх справи, бо поки все не реалізується, то не можна рахувати прибуток. Проте, коли є бажання і мрії, можна все. Це доводить власним прикладом Сергій Зайнчковський.
– Я хочу займатися цією справою професійно. Радує, що є позитивні відгуки, і їх багато. Люди, які торік із нами працювали, повернулися до нас, отже, ми все робимо правильно. Вчимося й набираємося досвіду. Погода не завжди на користь нашій справі. Проте, не ризикнувши, не зрозумієш, чи ти на правильному шляху, – ділиться чоловік.
І день його проходить знов у роботі: завантажити авто оптових покупців, а також власний бус, доставити на продаж у Житомир, розвезти у магазини, для реалізації… А рідні чекають вдома; за потреби, допомагають зі збором врожаю і дуже підтримують.
– У тих, хто вирощує кавуни, є термін «друга катка». Це коли після збору першого врожаю поливати кущі, то вони можуть за два місяці дати наступний врожай. Нової техніки ми не маємо, тому з хлопцями працюємо із тим, що є.
Єдине, що дійсно допомагає – це сайт із прогнозом погоди, де 98 відсотків правдивість прогнозу, проте він на кілька днів. Все ж сподіватимемось, що сонце нас ще порадує і наші кавунчики не підведуть, – ділиться Сергій.
Любов Дем’янчук
