Наш земляк із Березівки Хорошівської територіальної громади, студент Національної Академії сухопутних військ Євгеній Черниш ділиться власним пошуком життєвого шляху та переконує, що ніколи не пізно почати робити щось важливе для себе.
Життя, що не дарувало привілеїв
Народився та виріс Євгеній у Березівці. Був маленьким на зріст та дуже худим, тому батьки залишили хлопця вчитися у рідному селі. А вже із п’ятого класу Женя пішов до Володарськ-Волинського навчально-виховного комплексу №1 (нині Хорошівський ліцей №2). Через проблеми з доїздом до райцентру, відвідувати там гуртки чи секції хлопець не міг, а в селі їх просто не було. Хоча ще зовсім юним він зрозумів, що хотів би займатися спортом. Та, не маючи наставника, так і не наважувався щось спробувати.
– Мені подобалося грати у волейбол та настільний теніс, проте в команди школи я не потрапляв, бо були кращі гравці. Але я не здавався і шукав щось для себе. Десь із 18-ти років я почав займатись на турніках. Це і для того, щоб худим не називали, та і для себе, бо це додає здоров’я. Після школи я важив лише 52 кілограми, – розповідає Євгеній Черниш.
У 2021-му році Євгенія призвали на строкову службу, яку він проходив в місті Самбір. Повномасштабна війна почалась, коли хлопець ще служив, то лишався в невизначеному стані строковиком. Таке становище не дуже йому подобалося, тому й вирішив щось змінювати.
– Це було для мене самого неочікувано, але я вирішив спробувати вступити у Національну академію сухопутних військ у Львові. Обрав факультет «Психологічної підтримки персоналу». Тепер я вже третьокурсник. І навіть маю додаткові дні до відпустки за спортивні досягнення, – ділиться юнак.
Чому ж таки біг?
– Строкова служба – це такий особливий період життя, коли часто тебе змушують робити те, чого не хочеш. Так було спочатку у мене із бігом. Підйом і пробіжка – це те, що сердило. Проте я став помічати, що завжди біжу легко, швидко й найчастіше першим. Зрозумів, що моєму тілу це підходить. І вже із 2022-го року й досі я бігаю не через примус, а з власного бажання, – веде розповідь Євгеній. – Зрозумів, що я не жайворонок, тому мені комфортніше бігати ввечері. Бігаю щодня. На вихідних 10-12 кілометрів, у будні буває менше, бо ще ж треба вчитись.
Зараз Євгеній Черниш є членом збірної команди з легкої атлетики своєї академії. Вже представляв навчальний заклад на Чемпіонаті України. І має на меті дійти до звання кандидата в майстри спорту, або й стати майстром спорту.
– Я дуже вдячний своїм тренерам-наставникам, які помітили й оцінили мій потенціал. Це старший лейтенант Назарій Чапля та підполковник Андрій Арабський. Вони дають мені те, про що я мріяв з дитинства, та не мав – підтримку й віру в те, що я можу. І, напевно, якби я так тренувався ще з дитинства, то зараз мої результати були б ще кращими, але ніколи не пізно знайти себе.
Найчастіше я бігаю сам, бо із кимось завжди відволікаєшся на розмову чи ще щось. Біг мене врівноважує, заспокоює, надихає, тому я завжди охоче беру участь у всіх можливих заходах, пов’язаних зі спортом, – розповідає Женя.
Спортивні успіхи
– У чемпіонаті України я біг 100 та 200 метрів. У забігу на 100 метрів прибіг другий, проте не потрапив у півфінал, в от 200-метрівка пройшла. У Львові часто беру участь у різних забігах. У забігу на один кілометр я переміг, отримав медаль, грамоту та спеціальні шкарпетки для бігу. На Чемпіонаті Львівської області також біг 100 і 200 метрів. На жаль, на стометрівці був фальстарт, тому довелося перебігати. Фінішував першим, але витратив багато сил, тому на забігу в 200 метрів був лише четвертим, – ділиться Євгеній.
Нещодавно проходили змагання серед курсантів усіх областей у Житомирі. Євгеній захищав там честь свого навчального закладу.
– Першого дня ми бігли 100-метрівку, підтягувались на перекладині. Другого дня був забіг на 400 метрів та смуга перешкод. Вона дуже незвичайна і складна, проте ми мали змогу потренуватись перед змаганнями. Наступного дня був забіг три кілометри. За балами я здобув перше місце. В загальному заліку наша академія посіла друге місце, поступившись Житомирському військовому інституту, – поділився спортсмен.
Євгеній охоче бере участь і в марафонах. Часто у благодійних. Для курсантів військових вишів та учасників бойових дій, до речі, участь у них безкоштовна.
– Моя літня відпустка також не проходить даремно. Я щодня бігаю вдома. Бігав і з Березівки до Хорошева та назад. І вже наперед знав, що у серпні буду у відпустці, тому зареєструвався на забіги-марафони. 30 серпня брав участь у забігу «Шаную воїнів. Біжу за Героїв України» в Києві. Пробіг п’ять кілометрів. Наступного дня також у Києві був марафон «Біжу за мову», де дистанція була один кілометр, – продовжує розповідь Женя.
Вибір бути військовим
– Насправді я до останнього вагався, чи вступати в Національну академію сухопутних військ. Це відповідально. Таке рішення було прийняти непросто. Зараз я третьокурсник, і ми почнемо вивчати психологію, тому, сподіваюсь, ці науки й мені допоможуть розібратися в собі та у виборі, – щиро ділиться юнак. – Загалом я навчанням задоволений. Саме тут я розкрив себе і свої здібності. Насправді дуже хочу, щоб війна закінчилася і я міг займатися й надалі спортом. Проте, час покаже, як буде. Зараз у нас дуже гарне ставлення до кадетів, нам змінили розклад, забрали ранкову зарядку, натомість дали вільний час після пар. Тому кожен має час на те, що любить. Я – на спорт. Щоправда, часом і на підтягування оцінок. Я, до речі, своїм одногрупникам допомагаю здавати забіги швидше. Біжучи поряд із кимось, мотивую його бути швидшим, не здаюсь я, не здається й напарник.
Форма у нас дуже зручна, усі нормативи на фізо ми здаємо в ній. Зараз уже видали навіть кросівки, не лише берці, тому реально зручно. Харчування також дуже добре. Я пебірливий до їжі, бо для здоров’я не все корисно, але їжа насправді смачна та різноманітна. Ну і, як бонус, у нас є стипендія, тому бути курсантом не так і погано.
Євгеній щирий, балакучий і дуже яскравий. У відпустці він із задоволенням носить спортивний одяг:
– Форма набридає за час навчання, там все одноманітне, а я люблю яскравий та спортивний одяг. Тому за можливості швидко переодягаюся в те, що люблю. Хочу побажати усім юнакам та дівчатам не боятись робити вибір. Звичайно, йти до мети добре, коли знаєш, чого хочеш, але для кожного рішення потрібен час. У кожного своя дистанція, так би мовити. Тому не бійтесь щось змінювати, шукайте себе, незалежно від віку та від того, чим займалися раніше.
Любов Дем’янчук
