Сьогодні вона вперше знову закурила після десяти років життя без цієї гидоти. Сили були на межі, а роботи, здавалося, не поменшає ніколи. Весняна трава, яка ще донедавна так радувала око, піднялася вже вище пояса, а віз дров, подарований сусідом, постійно нагадував: попереду зима, і все треба різати та рубати власноруч.
Павло був на фронті. Він нічим не міг їй допомогти. Розумів, що вдома залишилися його діти — шестирічний Дмитрик і дев’ятирічна Полінка. Що вона, його кохана Сашка, сама несе цей тягар: і робота на ній, і дім, і діти. Він мріяв кинути той автомат, скинути важкий бронік, нарешті вмитися від пилу й бруду фронту і повернутися до родини, але хто його замінить? Хто нині хоче стати пліч-о-пліч у стрій? Добровольці закінчилися давно. Натомість з’явилися й стали «героями» ТікТоку так звані «матусині бусінки», яких відбивали від мобілізації сердобольні жіночки. Кожен із них хотів жити і щоб його родина жила, але хтось робив це ціною власного життя та здоров’я, а інші — ціною життів і здоров’я тих, хто на фронті. Він дивився ці відео, і його нудило від огиди.
До Сашки на ґанок зазирнула подруга, з жалем подивилася на натруджені руки та виснажене обличчя, намагаючись переконати її шукати допомоги. Проте Сашка лише розтерла недопалок і впевнено відповіла, що не зупиниться, бо вона лупає свою скалу.
Вона довго дивилася на захід сонця, туди, де Павло так само міцно тримав свій фронт. Вона знала: кожен із нас має власну скалу, яку мусить лупати. Прийде час, і ми залишимося сам на сам із власною совістю, де кожен відповість перед собою: чи достатньо він зробив заради Перемоги, чи не здригнулася рука і чи не відступив він у найважчий момент.
Скільки ще таких родин по всій країні? Хто їх підтримує, хто допомагає їм нести цей щоденний марафон, поки вони мовчки «лупають свою скалу»? Це питання залишається в повітрі, бо відповідь на нього — це не просто співчуття, а реальна відповідальність кожного з нас, хто сьогодні, поки інші тримають фронт, має знайти в собі сили не залишатися осторонь.
Наталія Колєнова
