Із радянського кінематографу ми пам’ятаємо ефектні другорядні ролі Лії Ахеджакової. А ось зараз у реальному житті ми бачимо істинну громадянку рф, яка грає головну роль у підтримці України у російсько-українській війні.
Про підтримку Лії Ахеджакової висловилася українська актриса Римма Зюбіна. Вона запропонувала дати Лії Ахеджаковій українське громадянство у знак поваги та вдячності. «Лія Ахеджакова тепер більше українка, ніж артисти родом із України, які підтримують російську агресію», – сказала Зюбіна.
Лія Ахеджакова – одна з тих діячів культури, яка не боїться відкрито протистояти Кремлю. Зірка радянського кіно ще з 2014 року критикувала політику володимира путіна та висловлювалася на підтримку України. Тепер Ахеджакова виступає проти російської агресії.
Римма Зюбіна в інтерв’ю програмі «Зірковий шлях» назвала Лію Ахеджакову гідним кандидатом на здобуття українського паспорта.
Чому б не дати громадянство України Лії Ахеджаковій, яка усі ці роки говорить, говорить, і не приховує, і не боїться? Якщо брати такі приклади, вони більше українці, ніж навідник – музикант камерного оркестру. Його заарештували, але я б ніколи в житті, проходячи повз на вулиці, не подумала, що це така людина. Тепер на сцені стоятимеш і думатимеш: «А хто навідник? Хто стукач?!»
P.S. Радянська і російська акторка театру і кіно Лія Меджидівна Ахеджакова народилась 9 липня 1938 р. у місті Дніпропетровську.
Вона є Заслуженою артисткою РРФСР (1970 р.), Народною артисткою росії (1994 р.) та дворазовою володаркою національної премії «Ніка» за найкращі жіночі ролі другого плану.
У кіно акторка дебютувала 1973 року, виконавши роль Аллочки в фільмі Михайла Богина «Шукаю людину». Стрічка була відзначена призами міжнародних кінофестивалів у Варні та Локарно. Загалом Ахеджакова знялася більш ніж в дев’яноста кінострічках, співпрацювала з багатьма відомими режиссерами. Найяскравіше її талант виявився в комедіях «Іронія долі» (1975), «Службовий роман» (1977), «Гараж» (1979), «Про бідного гусара замовте слово» (1980), «Небеса обітовані» (1991), «Старі шкапи» (2000), «Андерсен. Життя без любові» (2006).
Олександр Голяченко
