Велич кожного краю – в людях, які тут народилися, жили, живуть. І особливо в тих, котрі своїми справами зробили внесок у розвиток науки, культури, медицини, освіти, техніки, спорту, сільського господарства.
Саме про таку людину, нашого земляка моя розповідь.
Голяченко Олександр Макарович – доктор медичних наук, професор, активний громадський діяч у час становлення Української держави. Він відтворив історію української медицини з найдавніших часів до наших днів, ідентифікував її як наукове явище у світовому контексті.
Олександр Макарович був великим патріотом України. Він ще в 90-ті роки міркував і висловлював свої погляди як пророк.
У Хорошівському народному музеї є листи від нашого земляка. Один із них датується 10 березня 1995 року. Ось деякі фрагменти:
«Шановні земляки! Радо сприйнявши звістку про відзначення 450-річчя нашого селища і маючи намір узяти активну участь у проведенні конференції, я був, однак, приголомшений останнім листом, із якого випливає, що урочини присвячені не лише ювілею селища, а й річниці народження російського завойовника і «собирателя земель» М. Кутузова. Отакої! Люди добрі, схаменіться і подумайте!
Люди добрі! То наша гірка історія. А подумайте над сьогоденням. Хіба ви не бачите, як отой північний сусід робить усе, щоб задушити нас економічно, дипломатично, щоб роздмухувати у нас пожежу братовбивчої війни. Бо теперішнім російським генералам, спадкоємцям Кутузова, потрібне хохляцьке гарматне м’ясо. Нам треба подалі від цих варварів!».
У той час ми врахували думку Голяченка О.М. і святкували тільки 450-річчя нашого селища.
Другий лист Олександра Макаровича – це роздуми про саме свято, на якому він був присутнім.
«Тисячі людей зібрались на стадіоні і вперше за 450 років гуртом відзначали свій день народження. Які красиві і гарно зодягнені люди! Я дививсь і не розумів, про яку економічну кризу щодня пишуть і говорять.
Я добре пам’ятаю увесь післявоєнний період життя селища, тобто, останні 50 років із 450, і ніколи не бачив стільки гарно вбраних людей. Я перебирав у пам’яті оці 450 років, слухав промовців і самодіяльних артистів, і на душі моїй було світло і сумно водночас…
Наша писемна доба співпала із народженням козацької держави, ми були козаками. У нашому селищі С. Палій згуртував козацьку сотню і влився з нею у військо Б. Хмельницького. У ХIIIст. наші пращури збудували на мальовничому березі Ірші козацьку церкву, де зверталися до Бога рідною мовою. Але не вистачило нам козацької сили, щоб відстояти свою незалежність, і стали ми рабами».
«І станемо ми вільними, – пише він, – за однієї умови: якщо відродимось духовно, якщо самі себе будемо поважати, якщо подолаємо нав’язаний нам за століття поневолення рабський дух і комплекс вторинності, якщо почнемо облаштовувати нашу землю, покладаючись лише на самих себе, а не на сусідів, ближніх і дальних, тих, що називають себе старшими братами або якимись іншими родичами».
Як бачимо, які були далекоглядні, пророчі слова! Вони сьогодні є особливо актуальними. Олександр Макарович вірив у щасливе майбутнє України.
Віримо і ми, що тільки разом здолаємо усі біди, лише у єдності наша сила.
Валентина Онофріюк,
завідуюча Хорошівським народним музеєм
