На вулиці Прикордонній є маленький охайний будиночок. Не примітний нічим особливим: двір, город, біленька хата. Та якщо хоч раз зайшов до оселі – захочеш повернутися ще. Живе там жінка-рукодільниця, майстриня, турботлива мама та бабуся Валентина Миколаївна Сидоренко. Спілкування з нею піднімає настрій і заряджає позитивом.
Народилася Валентина у працьовитій, багатодітній родині Мельниченків. Мама Наталія багато в’язала, вишивала, ткала доріжки, а тато Микола шив верхній одяг, а також валянки та взуття для дітей. Мабуть, цей хист до всілякого рукоділля передався й доньці.
Закінчивши 8 класів Новинської школи Коростенського району, Валентина пішла навчатися в Чугуївське професійне училище (Харківської області). Здобула професію маляра-штукатура, працювала на будівництві. Пізніше отримала посвідчення водія вантажного автомобіля та працювала в автоколоні на посаді водія.
У 1973 році помер батько Валентини, і вона змушена була приїхати додому на поміч матері. Влаштувалася у Володарськ-Волинську сільгосптехніку водієм. Згодом її перевели на посаду диспетчера з випуску автомобілів. Саме на цьому підприємстві дівчина й зустріла свого майбутнього чоловіка Володимира Сидоренка, який працював тут на радіостанції. Усі співробітники спостерігали, як із романтичних теплих стосунків зароджується велике кохання.
У новоствореній сім’ї Сидоренків народилася донечка Лілія, але тяжка хвороба забрала її на третьому році життя. Молоді батьки важко переживали це горе. У тяжкі години Валентина повністю занурювалася в роботу. Вона завжди шукала себе, до чого б не бралася – все в неї виходило. Пізніше Бог послав подружжю Сидоренків славних донечок Наталію та Лесю. У ті часи одягу, особливо дитячого, було не дістати. Валентина шила та в’язала його власноруч. Творчий підхід, фантазія та умілі руки жінки творили неймовірну красу.
Вона й своїх діток навчила всьому, що сама уміє. Вони за це їй дуже вдячні.
Валентина Миколаївна створює чудові речі з бісеру та різних матеріалів і нині, в’яже, вишиває. Часто дарує свої вироби дітям і знайомим. Та найбільше їх у неї вдома. Фіранки на вікнах, рушники на іконах, картини, серветки та скатертини на столах – вишиті власноруч. А скільки килимків, покривал та інших речей, що прикрашають будинок! Вміє із вживаних і, здавалось би, непотрібних речей створити красу.
Має жінка дуже гарний народний голос. Де б не працювала, гідно представляла організації на конкурсах чи показах самодіяльності. Багато років співала у хорі ветеранів Хорошівського будинку культури. Зараз уже діти згадують розповіді бабусі Наталії, як Валентина з чоловіком співали: «Вона не робила нічого без пісні. Пішли з Володею мені одного разу погріб мастити. Та й завела Валентинка пісню, а Володя підтягував. А з погреба луна добре розходиться… То поки домастили його, то пів села точно стояло й слухало, зачаровувалось співом…». Нині за станом здоров’я пані Валентина не може співати. Проте співають її руки, очі та душа.
На жаль, нещодавно жінка втратила чоловіка Володимира. Щоб затамувати душевний біль, стала ще більше шукати себе у різних заняттях. Займається скандинавською ходою, в’яже та тче доріжки, вишиває подушечки, серветки та інше.
Біля будинку з’явилися оригінальні кашпо для квітів із цементу та інших матеріалів. Тепер двір прикрашають різні фігурки, статуетки власного виробництва.
А ще любить пані Валентина пригощати усіх рідних та гостей своїми екококтейлями. На своєму городі вирощує селеру, руколу, ромашку, материнку, різні салати, розмарин, іншу зелень. Усе вживає свіжим. Додає обов’язково ці продукти до коктейлів з банана чи цитрусових. Узимку пророщує мікрозелень із різного насіння, додає її до салатів.
Двері до будинку Валентини Сидоренко завжди відчинені для тих, хто потребує підтримки й тепла. Незважаючи на нелегку долю, ця невгамовна творча жінка має доволі доброти й душевного тепла, отож охоче ділиться цим багатством з іншими.
Любов Дем’янчук
