Уже більше року у родині Валерія Панченка та Лідії Рябіченко живе дуже незвичний домашній улюбленець – білченя Стьопка. І це не примха – мати екзотичну тваринку вдома, а необхідність допомогти їй вижити.
15 липня минулого року син зателефонував мені і сказав, що зараз принесе білченя. Ми з чоловіком здивувалися, навіщо дорослому хлопцю (22 роки – ред.) нести нам таку тваринку додому. Проте, коли побачили, – все зрозуміли. Маля було дуже кволеньким, ще не обросло пушком. Знайшов Дмитрій його на дорозі. Певно, вкрала з дупла якась пташка і просто загубила. Шкода стало тваринку. Залишили, – захоплено розповідає Лідія Рябіченко. Довелось «новоспеченим батькам» почитати багато літератури, консультуватись із людьми, що працюють у зоопарках, адже не мали досвіду догляду за білками. Цікаво, що білченяті не можна давати коров’яче молоко. Родина шукала власників кіз, потім із шприца годувати маленьке, щоб не загинуло.
Усі, хто знав про нашого нового члена родини, приносили зернята, горішки. Дуже любить наш Стьопка ліщину, охоче їсть волоські горіхи, ізюм, яблука. А от арахіс давати білкам не можна, – продовжує розповідь пані Лідія.
Ми, коли побачили білченя, одразу вирішили, що це хлопчик. Стьопкою назвали в перший же день. Пізніше зрозуміли, що не помилилися зі статтю. Він жив спочатку в клітці для папуг і вільно пересувався по усьому будинку. Був дуже ручним, але з часом тварині стали потрібні дещо інші умови. Бо часто він робив нам шкоду: вигрібав землю з вазонів, обгризав листочки, стрибав і бігав, де хотів, точив зубки… Зі старої шафи ми зробили йому будиночок, замість поличок встановили решітки, щоб зручно було прибирати, прилаштували дуплянку, поклали м’якенькі тканини, насипали тирси. Тепер у нього свої «апартаменти». І Стьопа дуже не любить, коли ми його турбуємо під час сну. Меншим він був більш ласкавим, проте розуміємо, що це дика тваринка, і любимо та тішимось ним зараз так само. Ми дуже до нього звикли, – ділиться «мама» Стьопи. Питання, котре цікавить усіх, поставили і ми. Чому ж не відпускають білченя жити на волю? По-перше, як розповіли нам опікуни тваринки, Стьопа боїться вулиці. Він може побігати по фундаменту, біля будинку і відразу тікає в дім, боїться, щоб зачинили двері і його залишили. А, по-друге, вже й не можна, бо білченя змалечку жило в умовах, відмінних від природних, тому не зможе добувати їжу, а, отже, й не виживе. Пані Лідія розповіла, що у сприятливих умовах білки можуть жити до 12 років, тож Стьопка ще довго тішитиме усіх своєю присутністю. Він, до речі, не єдиний домашній улюбленець Віктора та Лідії. У привітних господарів живе ще дві киці та собака. Кицьки часто полюють на Стьопку, тому якщо він не в своїй шафі, то на плечі у когось.
Він, як і всі тварини, знає своїх по запаху. Коли в хаті є чужі, то білченя спочатку обережно нюхає, лише потім дає себе гладити і брати на руки. Ми помітили, що в холодну пору року Стьопа менш активний, ніж улітку. Тому щоб він не набрав зайвої ваги, купили йому колесо, як для хом’ячків, щоб займався «фітнесом». А ще дуже любимо за ним спостерігати. Коли лякається – то притуляє хвоста до тіла, вкриваючи ним навіть голову. Час від часу видає дивні звуки, відтворити які дуже важко. Чи це радість, чи злість, чи інша емоція – ми поки що не зрозуміли. На зиму в тваринки росте підшерсток, тому вушка стають більш виразними, ніби вищими. Колір білченяти також змінюється залежно від пори року. Взимку у Стьопки боки стають сірішими та пухнатішими, – охоче розповідає Лідія Рябіченко. Випадок, що змусив родину Панченків-Рябіченків залишити тваринку у себе, непересічний. Вони врятували маленьке життя, і за це їхній Стьопка радуватиме їх, тішитиме гостей. Проте хочемо застерегти усіх охочих брати дику тваринку додому заради потіхи. Не всі вони приживаються у людських умовах, часто роблять шкоду, а іноді й гинуть. Ми у відповіді за тих, кого приручили, тож будьмо відповідальними та дбайливими господарями, а краще друзями чи «батьками» нашим домашнім улюбленцям. Любов Дем’янчук
FACEBOOK
TWITTER