***
Одна знайома розповідала, як в колективі просили «здати гроші» на щось. Вона відмовилася, на що їй дорікнули: «В тебе ж чоловік служить, зарплата велика…». Жінка промовчала, а вже потім мені говорила, що їй дуже образливо було таке почути. Мовляв, в декреті з двома малими дітьми, а чоловік на війні, і мусимо постійно щось купувати ще й для фронту.
Інша знайома весь час обурюється, мовляв навіщо ти постійно щось купуєш солдатам, доречніше віддати хворим дітям чи нужденним людям. За її переконанням, солдати «з жиру бісяться, бо держава купує, волонтери возять, а вони свої зарплати витрачають там на коханок».
Ще одна говорить: «Я ось як не перекину на якийсь збір для хлопців, то рука не підіймається щось купити собі.
Впевнена, кожен і кожна з вас чули подібні розповіді або й самі з чимось подібним зіштовхувалися.
До чого я це розповідаю?
Сьогодні виносила велику коробку з нової пошти, за якою сподівалася мене й не видно було, але розгледіли і вже в спину почула: «Давидкові, мабуть, чергова машинка?»
– Ні, тут кава…
– Кава? На роту чи шо?
– Може, і на роту,- проговорила вже собі сама.
У коробці було багато кави в зернах. Пакетики для неї і ще патріотичні наліпки….
Вже вдома я довго її молола, згодом з дитиною фасували в пакетики.
Вчора весь день запах часнику з салом вдома, сьогодні аромат кави. Звісно, думки про доцільність цього всього… На памʼять спадають всі ці розповіді знайомих. Легше, можливо, купити готові стіки з кавою. Але хочеться гарну, свіжозмелену, перевірену смачну каву хлопцям покласти, приліпити якусь милу наліпку і запакувати туди частинку нашої любові і вдячності.
… Не знаю чи настільки я насправді добра, аби так чинити, але напевне знаю, що так мені жити легше.
Анастасія Шептіфрац
Із сторінки Алла Вішта
Підготував Олександр Голяченко
