Ольга Куницька відома у Хорошеві квітникарка. На її обійсті з ранньої весни і до пізньої осені цвітуть сотні квітів. Щоб оглянути усе рослинне царство, Ольга Володимирівна провела екскурсію. На невеликих грядках поряд із квітами росте городина. Особлива гордість господині – кущі лохини, на яких достигає перший урожай. Щоб поспілкуватися, сідаємо у затінку.

– Народилася у селі Карпівці на Чуднівщині. Закінчивши школу, вирішила обрати професію, пов’язану з селянською працею. Бо ж сільська людина завжди закохана у землю й тварин. Мама дуже хотіла, щоб я стала агрономом, але в нашій родині вже було два агрономи. Тому обрала ветеринарний факультет Білоцерківського сільськогосподарського інституту. Після закінчення інституту на роботу потрапила на ферму у с. Тютюнники Чуднівського району. У 1983 році переїхала до чоловіка у Володарськ-Волинський. Влаштувалася на роботу у районну державну лабораторію ветеринарної медицини. Потрапила у високопрофесійний досвідчений колектив, очолюваний Володимиром Сівінським. Він навчив мене відповідальності, дисциплінованості, ретельно виконувати роботу, завжди ділився новими знаннями. А у лабораторній діагностиці моєю наставницею була Віра Нечипоренко. Згодом я обійняла посаду директора лабораторії. Виконували великий об’єм досліджень, була дуже велика відповідальність, – поділилася пані Ольга.

За ці роки жінка пережила багато важких моментів. Рано залишилася вдовою. Діти закінчували школу, це був початок нульових. Грошей не вистачало. Квіти допомогли їй вижити. Продавала рослини і так поповнювала сімейний бюджет. Попри труднощі, пані Ольга дала доньці й сину хорошу освіту. Тепер уже вони всім допомагають мамі.

– У важкі часи мене завжди рятували квіти. Любов до них – від мами і школи. Колись біля батьківської хати був садок, а у ньому цвіли розкішні півонії. А ще був квітник, у якому росли звичайнісінькі білі нарциси. Навесні зацвітало більше п’ятисот квіток одразу. Пам’ятаю, якось ми вранці виявили, що на ділянці залишилось тільки 10 квіточок. Сусідські хлопці повиривали майже усі нарциси дівчатам. А ще до школи, в якій я вчилася, вела довга алея верб, а під ними – чотири ряди ірисів.

Коли з’явилася можливість замовляти з каталогів різноманітні види і сорти квітів, колекція Ольги Володимирівни розрослася з неймовірною швидкістю. У неї не вистачало коштів на найнеобхідніше, проте щороку купувала декілька нових росли. Нині усі улюбленці вже не вміщаються на ділянці. Жінка постійно ділиться новими надходженнями із сусідами.

– Квіти – не просто моє хобі, – це моя втіха. Я тут відпочиваю душею. От і дочка «підсіла» на них. Цьогоріч із ранньої весни на усій території городу спорудили грядки, стежки засипали тирсою. Повисаджували не тільки квіти, декоративні рослини, а й городину. Усі грядки замульчували. Я дивуюся людям, які викидають бур’яни на смітник, або восени спалюють рештки. У мене нічого не викидається і не спалюється. Усе закопуємо або складаємо у спеціальну компостну яму, де утилізується органіка. Це найкращий перегній. Усе, що дала земля, потрібно повернути назад.

Ольга Володимирівна ні хвилини не сидить без роботи, постійно знаходить нові захоплення. Від цього радіє сама і дарує радість оточуючим.

Ольга Поліщук