«Нашого цвіту – по всьому світу» – гласить відомий крилатий вислів. Коли знайомишся з долями наших земляків, які проживають за кордоном, одразу осягаєш усю глибину цього вислову. Подекуди громадяни в рідній країні не можуть створити прийнятні умови для життя й досягти вершин кар’єрного росту, а в «чужій» країні зробити це вдвічі важче. Переїзд – це завжди вихід із зони комфорту, новий досвід, а ще нові можливості, скористатися якими вдається далеко не кожному.

Іршанка Anastasia Williams (Анастасія Павленко) з дитинства була цілеспрямованою й активною. Усе її життя пов’язане зі спортом. Ще школяркою дівчина досягла значних успіхів у легкій атлетиці. Брала участь в обласних, всеукраїнських та міжнародних змаганнях, де зажди здобувала перемоги. Ще одним захопленням Анастасії була хореографія. Вона добре вчилася в школі. Студенткою поїхала по обміну в США і закохалася в цю країну. Прийняла для себе надважливе рішення про переїзд на постійне місце проживання в Сполучені Штати Америки. Шлях до успіху в дівчини був не простий . Проте Анастасія не тільки «не загубилася» в іншій країні, а змогла знайти своє покликання та одержати вагомі перемоги. Надійною підтримкою для Анастасії став її чоловік Cody Williams.

Нині вона працює менеджером в американському фітнес-клубі Anytime Fitness.

«Моє життя завжди було пов’язане зі спортом. І в школі, і в університеті – тренування були частиною мого повсякденного життя. 5 років тому, коли я переїхала жити до США, поступово змістилась до силових навантажень і почала відвідувати тренажерний зал більш інтенсивно. І зрозуміла – це моє! Бачити результати щоденної роботи над собою ще більше мотивували мене рухатися далі. І тут я прийняла рішення – готуватися до змагань із бодібілдингу в категорії «фітнес-бікіні».

«Тренуюсь регулярно вже 5 років.

Найголовніше – дотримуватись свого режиму! Я працюю по 8-10 годин на добу, але ще після цього я завжди знаходжу 1-2 години для тренувань, і також кожного дня харчування за розкладом.

80% успіху – це саме харчування і 20% – тренування. Тому дієта, звісно, для мене дуже важлива. Я їм корисну їжу. Ось вам приклад мого повсякденного харчування: зранку, як правило, вівсяні пластівці і яйця, вдень – крупи (рис, гречка) із нежирним м’ясом чи рибою (теж нежирною), сир; ближче до вечора – більше білку й овочів. Усього я їм п’ять разів на день, п’ю мінімум 3 літри води в день».

«У період підготовки до змагань я відмовляюсь від булок, тістечок, солодкого. Але в щоденному харчуванні не можна ж зовсім уже в залізних рамках себе тримати. Єдиний раз, коли було важко, — перед моїми останніми змаганнями, коли треба було максимально зігнати підшкірний жир. Тоді я сиділа на білковій дієті, досить строгій, і багато в чому себе дійсно обмежувала. Якщо ви ходитимете в зал, але їстимете все підряд – результату не буде. Грамотний раціон і тренування – запорука успіху».

«Я самомотивована людина і завжди прагну бути найкращою версією самої себе. Головним рушієм для мене є прагнення до самовдосконалення.

Так, вдома в Іршанську я займалася у хореографічному колективі та у спортивній школі більше 11 років. Але коли вперше взяла участь у змаганнях із бодібілдингу, зрозуміла, що це поєднання творчості і спорту. І це мені сподобалось ще більше. Мені подобається створювати свій образ. Крім того, що потрібно підготувати тіло, необхідно ще й продемонструвати пластичність, правильно дібрати образ, зачіску, біжутерію, представити все це. Часто спортсмени показують дійсно хорошу фізичну форму, але через те, що не вміють яскраво себе подати, не досягають успіхів. Бути артистичною і впевненою в собі мені, безперечно, допомогли 11 років тренувань у танцювальному колективі «Райдуга» під керівництвом Світлани Можаровської і Світлани Ковриги. А виховати дух суперництва і пристрасті до спорту змогла завдяки своєму першому тренеру з легкої атлетики Валентині Павлівні Ваховській».

«Під час підготовки до змагань на першому місці для всіх атлетів є дотримання дієти. Для мене це найскладніше. Обмеження у харчуванні впливають на емоційний стан. Під час підготовки абстрагуєшся від навколишнього світу: думаєш тільки про турнір, не ходиш із друзями до кав’ярні і т.д. Тренування в період підготовки до змагань також стають виснажливими.

«Мої перші змагання були в місті Missoula, штат Монтана – Big Sky Championship 2017, де я посіла 4 місце. Наступного 2018 року я здобула перемогу. У 2019 році в місті Spokane, штат Вашингтон, здобула призове 3 місце в змаганнях Night of Champions. Але завжди моєю мрією було взяти участь у змаганнях Arnold Classic Amateur. Це найпристижніші міжнародні змагання Арнольда Шварцнегера. Відбуваються щороку у штаті Огайо для атлетів світу. І моя мрія здійснилася! 5 березня 2020 року я стояла на міжнародній сцені із найкращими атлетами-аматорами світу з бодібілдингу. Для мене це був перший досвід змагань такого рівня. Серед 30 учасниць я посіла 15 місце в моїй ростовій категорії. Для мене це досягнення, і я пишаюсь, що була частиною таких змагань».

«Життя в іншій країні, особливо на перших порах, – це неабиякий вихід із зони комфорту. Інші традиції, правила, нові звички, їжа, мова, менталітет. До цього звикала цілий рік! Проживаю я в невеличкому селищі Сідней, штат Монтана. Проживаючи тут майже 5 років, дійсно вже відчуваю себе як вдома. За цей час я відвідала 25 штатів із 51.

До США я звикла досить швидко. Коли приїхала,на мене чекала робота і житло, тому було неважко. Робота, тренування, відпочинок, подорожі… майже як вдома. Але потрібно звикнути до американського менталітету і традицій. Американці дуже привітні – вони завжди усміхнені і приємні. Вони не звертають увагу на оточуючих, не думають: «Ой, що це вона вдягнула?!». Якщо ти вийдеш в супермаркет в піжамних штанах – о’кей, це твоя справа.

З мовою було складно попервах. Кожен штат має власний акцент. Вони говорять дуже швидко, ковтають і скорочують слова. Потрібно було пристосуватися до сприйняття мовлення, а також потрібно було поповнити словниковий запас і вдосконалити своє спілкування. Українською я спілкуюсь тільки із родиною і друзями в Україні».

«Стараюсь щороку бувати вдома. І звичайно, для мене Іршанськ залишається таким, яким я його завжди пам’ятаю. Тихим і затишним. Але завжди помічаю щось нове: нові крамнички, дитячі майданчики і т.д.

Сумую за малою батьківщиною. Але цей сум хороший, він виховує. Починаєш дивитися на Україну трохи інакше. Коли їхала в Штати, не мала ніяких очікувань. Зараз, коли трохи побачила Америку зсередини, не вважаю її кращою за Україну. Та і гіршою також. Вона інша».

«Для мене щастя – мати здорову і люблячу родину. Бачити красу в буденних речах, відкривати світ, подолати те, що здавалось зовсім неможливим. Щастя – це моменти, які ми створюємо самі.

Хочу побажати моїм юним землякам  бути активними, здобувати знання, наполегливо працювати, будувати амбітні плани та успішно реалізовувати їх».

Записала Ірина Сівінська