Холодний попіл колись величавого лісу сипався на обгорілу броню. Навколо височіли лише чорні, понівечені вибухами стовбури, схожі на кістки якогось доісторичного чудовиська. Камуфляж на них давно перетворився на брудне шмаття, просякнуте потом, кров’ю та пороховим гаром.
«Бандит» обережно перевірив затвор свого автомата, його обличчя через глибокий шрам здавалося кам’яним. «Вчитель», притиснувши спину до залишків сосни, заплющив очі, намагаючись вгамувати черговий напад нудоти від свіжої контузії. «Репер» тихо, ледь чутно, відбивав пальцями по автоматному магазину якийсь рваний, лише йому відомий ритм.
«Бандит» окинув хлопців поглядом і тихо, але жорстко прохрипів:
— Пора виметатися. Орки за пів години почнуть крити цей квадрат артилерією. Здається, нас затискають у кільце, треба встигнути проскочити.
«Вчитель» важко зітхнув і поправив окуляри, які дивом уціліли на резинці від тактичних окулярів:
— За моїми розрахунками, єдине «сіре» вікно залишилося вздовж русла річки. Але там доведеться повзти буквально на зубах.
«Репер» гірко усміхнувся крізь шар кіптяви й закинув на плечі важкий наплічник із залишками набоїв:
— Що ж, це мій найкращий трек. Замість бітів лунають прильоти, тож треба дописувати фінал. Погнали.
Вони рушили. Земля була переорана мінами, кожен крок давався з боєм проти власного тіла. Довелося лягти на живіт. Повзти в повній екіпіровці, тягнучи на собі БК, було справжнім пеклом. Гострі уламки гілок та гільзи безжально дерли форму. «Бандит» ішов першим, розгрібаючи шлях збитими до м’яса кістяшками рук. «Вчитель» повз за ним, коліна під штанами вже давно перетворилися на суцільну криваву рану, але він лише стискав зуби, згадуючи свій клас і обіцянку повернутися.
Коли попереду заблищала темна, каламутна вода річки, сил майже не залишилося. Радіостанції мовчали — зв’язку не було вже дві доби, вони йшли наосліп, керуючись лише чуттям та здогадками про оточення.
«Бандит» першим увійшов у воду, тримаючи зброю над головою. Течія виявилася підступною. «Репер», який замикав групу, ступив на мулисте дно, але раптом нога зісковзнула у глибоку вирву. Важкий бронежилет, забитий підсумками, миттєво, наче якір, потягнув його на дно. Холодна вода хлинула в легені, над поверхнею зникла навіть верхівка його каски.
«Вчитель» зреагував миттєво. Забувши про розтрощені коліна, він кинувся назад і схопив «Репера» за лямку розгрузки. Вода затягувала обох. «Бандит» розвернувся, за кілька потужних гребків опинився поруч і своєю мертвою хваткою вчепився в комір «Репера», з силою виштовхуючи його на поверхню.
«Репер» випірнув, жадібно ковтаючи повітря, кашляючи й випльовуючи річкову твань. На його обличчі застиг дикий переляк, який за секунду змінився нервовим сміхом.
— Це було занадто глибоке занурення в андеграунд… навіть для мене, — прохрипів він.
«Бандит» витягнув його на протилежний болотислий берег і, важко дихаючи, обірвав:
— Тримай свої жарти при собі, поки не вийшли до своїх. Наступного разу я тебе сам втоплю за порушення тиші.
«Вчитель» упав поруч на мокру траву. На його обличчі вперше за довгий час з’явилася слабка усмішка:
— З тебе могорич за порятунок, музиканте. Мало рибам на корм не пішов.
Попереду, крізь ранковий туман, нарешті здалися силуети українського блокпоста. Без зв’язку, через вогонь і воду, поранені та виснажені, три абсолютно різні людини, яких назавжди зшила в одне ціле ця війна, виросли з туману перед своїми. Вони вижили.
Наталія Колєнова
Ілюстрація створена з допомогою ШІ
Немає коментарів
Додайте перший коментар.
