На перший погляд, звичайний молодий чоловік, скромний і привітний у повсякденному житті. Проте він, Олександр Куліш, – відважний і відповідальний захисник Батьківщини, командир підрозділу Збройних сил України. Нині з честю виконує надважливе завдання, яке випало на долю вірних синів і дочок нашої держави у зв’язку з війною, яку нав’язала нам держава-агресорка. Сьогодні коротко розповідаємо про нього нашим читачам.
Народився й виріс Олександр у Володарську-Волинському. Після закінчення середньої школи №1 вступив до Житомирського державного агроекологічного університету на інженера-механіка. Паралельно вчився на військовій кафедрі при Житомирському військовому інституті радіоелектроніки імені Сергія Корольова та отримав звання лейтенанта.
Після закінчення навчання Олександр поїхав у Київ, там працював на різних підприємствах.
Одного разу, гуляючи Хрещатиком, зустрів свою майбутню дружину Наталію. Молода сім’я переїхала жити у Боярку. Там чоловік влаштувався охоронцем. Маючи гарний приклад власної батьківської родини, Олександр уже 16 років живе у щасливій сім’ї, виховує спільно з дружиною сина Артема.
Повномасштабне вторгнення змінило звичний стан речей родини Кулішів. Адже у квітні 2023 року Олександр був призваний до Збройних сил України. Спочатку пройшов перепідготовку та навчання і злагодження на Одещині, а далі був направлений на Донецький напрямок. За гарну службу Олександру підвищили звання. Нині він – старший лейтенант. Пізніше за наказом вищого керівництва він був переведений на Харківський напрямок в іншу частину.
– Нести відповідальність не лише за себе, а й за підлеглих дуже непросто. Проте я повинен виконувати свій обов’язок. Дуже вдячний своїй дружині, яка завжди мене чекає, підтримує. Допомагають мамині молитви також. Хоч вона дуже хвилюється, проте її любов завжди відчутна за сотні кілометрів, – ділиться Олександр.
Щоб тримати зв’язок, навіть на відстані, родина Кулішів має власні традиції спілкування. Це хоч і онлайн-зустрічі, проте завжди теплі й довгождані. Олександр, до речі, не попереджає дружину про відпустку, завжди приїздить сюрпризом.
Дуже переживає військовий-захисник, що за час своєї відсутності він багато пропускає важливих речей, які, як батько, чоловік та як син, мав би зробити. Проте рідні підтримують його і завжди нагадують, що чекатимуть, скільки потрібно, а потім обов’язково вони все спільно надолужать. Син-десятикласник гарно навчається, хоче тільки радувати батька.
Друзі Олександра також уже майже всі вступили до лав ЗСУ. Там же і нові, але не менш надійні, знайшлись. А з-поміж цивільних залишилося зовсім мало людей, з якими він продовжує спілкування. Бо теми для розмов стали занадто різні, а також змінилися погляди на багато речей.
– Я дуже вдячний своєму однокласнику Сергію Морозу, котрий має бойовий досвід іще з 2014-го року. За можливості, я з ним завжди спілкуюсь. Це підтримує, – розповів Олександр.
Поділився наш захисник також тим, як ставляться до військових у Боярці:
– Пільги маю на комунальні платежі: світло, воду та інше. Це, звичайно, як у всіх. Приємно, що навіть у сина у школі з родин, чиї рідні воюють, не збирають кошти на потреби класу чи на ремонт. Так батьківська спільнота висловлює вдячність захисникам і виховує в дітях повагу до військових.
– Взагалі, вважаю, що все ж військовим необхідна ротація та довші відпустки. Занадто складно бути далеко від родини, не мати змоги потрапити на день народження матері, дружини чи сина. Але поки маємо боронити нашу Батьківщину, аби наші діти росли щасливими і їм не довелося брати зброю до рук, – підсумував Олександр.
Любов Дем’янчук
Матеріал підготовлений завдяки фінансовій підтримці Української Асоціації Медіа Бізнесу за гроші «Німецького Фонду Маршалла з США» та «Українського Медіа Фонду»