20 лютого ми відзначаємо День Героїв Небесної Сотні – день, коли згадуємо відвагу українців, які віддали свої життя за Свободу і Незалежність нашої держави. Це день, коли серця наших співвітчизників переповнюють емоції: гордість, біль, вдячність і смуток. Герої Небесної Сотні – це приклад справжнього патріотизму, жертовності та любові до Батьківщини.
Ще кілька років тому ніхто й уявити не міг, що у мирний час Україна втратить стільки своїх найкращих синів та доньок. Проте на Майдані вони стояли пліч-о-пліч заради кращого майбутнього для нашої країни, заради наших з вами прав і свобод. Їхні серця палали жагою змін, їхні очі горіли вірою в Перемогу.
Кожен з них мав свої мрії, плани та бажання. Вони були різного віку, різних професій та з різних куточків країни, але їх об’єднало одне – любов до рідної землі. Вони були готові пожертвувати всім заради України, і своєю відвагою вони довели, що зміни можливі.
Сьогодні ми згадуємо їхні імена, їхні подвиги та внесок у боротьбу за Незалежність. Ми не маємо права забути їхні обличчя, їхні мрії та сподівання. Вони живуть у кожному нашому доброму вчинку, у кожному кроці до змін.
Серед загиблих Героїв було і четверо наших земляків із Житомирщини.
Віктор Прохорчук – житель Володарськ-Волинського (тепер Хорошів). Навчався у Володарськ-Волинській середній школі №1 (тепер Хорошівський ліцей №2). Закінчив Житомирський автодорожній технікум. Служив у міліції, працював охоронцем.
Дуже любив Україну, її культуру та історію, був справжнім патріотом своєї Батьківщини, підтримував її в боротьбі за свободу, прагнув їй добра та кращого майбутнього, мав активну громадянську позицію, не міг миритися з безправ’ям та соціальною несправедливістю.
Взимку 2013-2014 років перебував на Майдан Незалежності у Києві, де був учасником Революції Гідності. Був активістом Самооборони Майдану.
18 лютого він зник. Бійці з його сотні відшукали свого побратима через тиждень у морзі. Його тіло виявили у дворах Хрещатика, зі слідами насильницької смерті. Йому було 38 років. Похований Віктор Прохорчук у рідному селищі. На будівлі Хорошівського ліцею №2 встановлена меморіальна дошка поруч із дошками загиблих у війні з російськими окупантами Героїв, захисників України.
Яків Зайко, білорус за походженням, мешкав у м. Житомирі. З 1965 року займався журналістикою, працював редактором і відповідальним секретарем у низці газет Житомирської області, зокрема у Бердичеві, Житомирі, Лугинах. Став автором багатьох історичних і публіцистичних творів, зокрема серії книг «Літопис державотворення». Член Спілки Журналістів України (з 1964).
Помер 18 лютого 2014 року від інфаркту під час наступу силовиків на протестуючих на вул. Інститутській у м. Києві. Йому було 73 роки.
Олександр Балюк народився і проживав у селі Пилиповичі Новоград-Волинського (нині Звягельського) району Житомирської області. Зі школи був активним, спортивним хлопцем, добрим, красивим і працьовитим. Був одружений, у шлюбі народилася донька.
Майданівець стояв на охороні барикади біля Національної Музичної Академії України (Консерваторія) по вулиці Городецького. Входив до сотні «Самооборона Євромайдану».
20 лютого отримав вогнепальне поранення в груди з пошкодженням внутрiшнiх органiв. Зi слiв очевидцiв, будучи тяжко пораненим, намагався врятувати життя iншого пораненого на вулиці Інститутській.
Рідні більше тижня не могли знайти Олександра. Тільки 28 лютого вони впізнали його тіло в морзі на вулиці Оранжерейній в Києві. Йому було 39 років.
Похований Олександр Балюк у рідному селі Пилиповичі.
Сергій Кемський народився в місті Керчі Автономної Республіки Крим, там же закінчив середню школу № 1. Він був сином моряка, відмінником, займався спортом, любив ходити в гори.
Разом із другом заснував Інститут політичних та економічних ризиків і перспектив, писав статті для «Української правди», газети «День» та інших видань. Створив портал для англомовних користувачів про Україну. Заснував сайт, де юристи надавали безплатні онлайн-консультації громадянам. Був засновником та адміністратором онлайн-ресурсів «Кооперативний рух» та «Народний форум».
На Майдан Сергій Кемський приїздив часто, належав до «Чорної сотні». Допомагав виносити поранених. Загинув 20 лютого на вул. Інститутській в Києві від пострілу ворожого снайпера. Тіло виявили на подвір’ї біля Михайлівського собору. Йому було 32 роки. Поховали Сергія в селищі Великий Яблунець Ємільчинського району Житомирської області, звідки родом його батьки.
Нехай пам’ять про Героїв Небесної Сотні надихає нас на нові звершення, на боротьбу за правду, справедливість та гідність. Вони – наша совість, гордість і наша сила.
Вічна пам’ять Героям Небесної Сотні! Вони завжди житимуть у наших серцях.
Підготувала Ксенія Мороз
У матеріалі частково використана інформація з
офіційного сайту Житомирської ОВА
Фото Юлії Демусь
