Сьогодні в рубриці «Пантеон Героїв» ми згадуємо нашого побратима – капітана Ігоря Петровича Прокопчука. Командир 5-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону 32-ї Сталевої бригади загинув 1 серпня 2023 року, героїчно прикриваючи відхід своїх бійців під час запеклого бою поблизу селища Новоселівське на Луганщині.
Воїну назавжди 54 роки. Для тих, хто його знав, він був не просто командиром, а справжнім наставником, лідером та беззаперечним авторитетом. Його позивний знали й поважали бійці. Він часто жартував: «Я старий капітан, і мені це подобається» – і в цій фразі крилася його відданість справі та своїм побратимам.
Близько 6-ї години ранку 1 серпня 2023 року ворог розпочав черговий штурм позицій 5-ї роти. Закінчувався боєкомплект (БК). Усі резерви вже були задіяні. Капітан Прокопчук, незважаючи на поранення, прийняв рішення особисто очолити групу з чотирьох бійців для доставки БК на вогневі позиції. Противник одразу помітив групу й відкрив щільний мінометний вогонь. Троє бійців зазнали поранень і змушені були повернутися. Та Ігор Петрович разом із сержантом дісталися до позиції, де перебували п’ятеро поранених побратимів. Оцінивши ситуацію, капітан Прокопчук наказав своїм бійцям евакуюватися, а сам залишився прикривати їхній відхід. Понад 30 хвилин він самотужки тримав позицію, відбиваючи наступ ворожої піхоти. Близько 9:00 ранку пряме влучання міни обірвало життя мужнього командира. Завдяки його самопожертві особовий склад підрозділу був виведений з-під удару, поранені евакуйовані.
Ігор Петрович Прокопчук почав набувати бойового досвіду ще в 1987-1988 роках в Афганістані. Згодом, у 2015-2016 роках, він брав участь в АТО у складі 95-ї окремої аеромобільної бригади на посаді заступника начальника штабу батальйону, виконував обов’язки начальника штабу.
Його дружина, Жанна Прокопчук, розповідала: «Мій чоловік належав до категорії людей, які не підлягають мобілізації (інвалід II групи, держслужбовець). Але жодної миті він не сумнівався в правильності прийнятого рішення захищати Україну, адже все життя вчив молоде покоління не боятися, бути вірними захисниками Батьківщини. Його сумління не дозволило пересиджувати цей складний час у безпечному місці».
Із 24 лютого 2022 року капітан Прокопчук повернувся до лав ЗСУ, очоливши роту охорони 2-го відділу Житомирського РТЦК та СП, що у Хорошеві. А 27 січня 2023 року був призначений командиром 5-ї механізованої роти 32-ї окремої механізованої бригади ОМБр. Маючи значний бойовий досвід, він став не лише командиром, а й наставником для мобілізованих бійців, навчивши їх речам, які згодом рятували життя.
Головний сержант 5-ї роти Андрій знав Ігоря Петровича з дитинства – той був його сусідом, викладав фізкультуру та предмет «Основи безпеки життєдіяльності» (ОБЖД) з 5-го класу. Потім їхні шляхи перетнулися на Іршанському гірничо-збагачувальному комбінаті, де Ігор Прокопчук був його майстром, і згодом – на військовій службі.
«Коли командував ротою охорони, він давав нам на навчання БК, зброю, як би там важко не було дістати, він викручувався, аби ми займалися, – згадує Андрій. – Казав, що війна швидко не закінчиться, і це завжди знадобиться. Чим більше ти дізнаєшся про те, як воювати, тим буде краще. Він просто давав нам працювати, відправив нас на навчання інструкторів, а ми потім вже тренували роту охорони самі. В інших ротах охорони такої інтенсивної роботи не було».
Андрій розповідає, що Ігор Петрович дуже турбувався про своїх підлеглих: «Він дуже боявся, аби ми не потрапили разом у бойовий підрозділ. Казав: «Ви ж розумієте, якщо там хтось загине, мені перед родиною, дружиною вашою доведеться говорити. Я не хочу цього».
«Фізична підготовка завжди була для Ігоря Прокопчука важливою. На комбінаті, коли проводили спортивні змагання між цехами, то він у свої 50 стометрівку виграв у молодих хлопців, показував високі результати, був прикладом для молоді, – каже Андрій. – Рукопашний бій викладав. Він завжди був за людей. Що б там не було – для нього люди були на першому місці. І загинув, поклавши своє життя заради хлопців. Я пишаюся нашим знайомством».
Народився Герой 9 квітня 1969 року в селищі Нова Борова Житомирської області в інтелігентній родині вчителів Марії Феліксівни та Петра Савича Прокопчуків. Після строкової служби в Афганістані здобув вищу педагогічну освіту у Вінницькому державному педагогічному університеті імені М. Коцюбинського за фахом вчителя початкової військової підготовки та фізичного виховання. Працював учителем, на гірничовидобувних підприємствах, а з 2020 – заступником селищного голови з питань діяльності виконавчих органів влади у Новоборівській селищній раді. Любив збирати гриби, грати у футбол, садити дерева.
Разом із дружиною Жанною Вікторівною, також вчителькою, вони виховали двох синів – Кирила та Романа.
За багаторічну сумлінну службу Батьківщині, самовідданість, мужність та героїзм капітан Ігор Петрович Прокопчук посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Мав також державні нагороди: нагрудний знак «Учасник АТО», медаль «Захиснику Вітчизни», нагрудний «Знак пошани Міністерства Оборони України», медаль «За оборону рідної держави», відзнаку Міністерства Оборони України «За службу Державі».
З почестями поховали офіцера в рідному селищі Нова Борова. На його честь розпочали футбольні змагання з перехідною нагородою, а рідну школу назвали його ім’ям.
Нікого не забудемо, нікому не пробачимо.
Вічна слава воїнам-лицарям!
Пресслужба 32-ї окремої механізованої бригади
