«Друг пізнається в біді». Це українське прислів’я є як ніколи актуальним у нинішніх стосунках між Польщею та Україною. Сусідня держава, із якою протягом віків тривали непорозуміння щодо трактування територіальних питань та історичних постатей, першою простягла руку допомоги. На телеекранах Польщі видніється український прапор, на якому написано: «Ми з Україною».

У храмах щоденно проводяться богослужіння, де лунає молитва за мир в Україні. Поляки збирають кошти для української армії, відправляють гуманітарну допомогу, діляться всім, чим можуть: харчами, одягом, помешканням… Тут немає таборів для біженців. Більшість тих, хто перетнув кордон, живуть у родинах. 

Із України до Польщі за період від 24 лютого по 22 березня прибуло понад два мільйони біженців. Це переважно жінки та діти. Під час перетину кордону наші земляки мали можливість безкоштовно похарчуватися, зігрітися в теплих наметах, звідки із розвозили у місця їх тимчасового проживання. Це організували польські волонтери — завжди усміхнені, привітні, готові прийти на допомогу у будь-яку хвилину.

Багато мешканців Хорошівської, Новоборівської та Іршанської територіальної громад знайшли для себе прихисток на польських теренах у цей непростий час. І жалітися їм нема на що. От тільки лине душа до рідної домівки, де, як говорив персонаж відомого фільму, і небо блакитніше, і земля зеленіша…

Пропонуємо вашій увазі думки поляків та наших земляків стосовно подій, що відбуваються.

Анна. Пенсіонерка. Місто Жешув. 

У цей складний період  поляки хочуть побудувати нові стосунки з Україною і забути усі колишні непорозуміння та суперечності. Ми, люди старшого покоління, добре пам’ятаємо розповіді наших батьків про те, коли 1 вересня 1939 року на нас напала фашистська Німеччина, а 17 вересня цього ж року з іншого боку атакувала Росія. Ми залишилися самі у тій кривавій виснажливій боротьбі. Тому розуміємо, наскільки необхідна підтримка українському народові. Так, ми теж боїмося війни. Але це нас не зупиняє. Віримо, що Бог з тими, хто боронить свою землю, і з тими, хто у цьому допомагає. На сьогодні у нашій країні понад два мільйони українських громадян, що втекли від вибухів снарядів та  гулу ракет. Як змиритися з тим, що у двадцять першому столітті, у той час, коли над усім мав би панувати здоровий глузд, може відбуватися таке страхіття?..

Аґата. Багатодітна мати. Місто Жешув. 

Те, що відбувається в Україні, важко сприймати навіть з екранів телевізорів. Руйнуються міста, гинуть жінки, діти… Дивитися на це і залишитися байдужим спостерігачем — так не повинно бути. Я і моя родина співчуваємо українцям і допомагаємо, чим можемо. Упевнені, що добро і правда обов’язково переможуть.

Ірина Ткачук. Безробітна. Село Вишняківка Хорошівської громади. 

Завжди мріяла поїхати за кордон, але ніколи й уявити собі не могла, що це станеться саме в умовах війни. Безмежно вдячна господарям будинку, що за власний кошт заправили автомобіль і привезли нас від кордону. А це відстань понад п’ятсот кілометрів. Згодом була така ж тривала поїздка по доньку та онуку, та ще й уночі. Щиро вдячні родині, що нас прийняла і дуже добре до нас ставиться. Ми забезпечені усім, що потрібно.  Волонтери організували для дітей заняття з вивчення польської мови. 

Чекаємо, коли нарешті припиняться ті страшні події в Україні. Бо вдома — все одно найкраще.

Лілія. Село Іванівка, що біля Житомира. Безробітна. 

Вирушаючи у цю вимушену мандрівку, не знала, як доведеться долати мовний бар’єр. Та коли сіла у автомобіль волонтера (він витратив на нас десять годин,  щоб привезти у місце  призначення), то зрозуміла, що порозуміємося, бо польська мова є дуже схожою до української. Я привезла із собою семирічного сина та шістнадцятирічну племінницею. Будемо навчатися дистанційно, узяли для цього все необхідне.

Удома залишився вісімнадцятирічний син та чоловік. Постійно думаю про них. Хвилююся. А ще — шкода квітів, яких у мене так багато. Хто за ними доглядатиме? Але.. Головне, щоб скоріше закінчилася війна.

Мене тут усе влаштовує. Живемо в теплому, затишному будинку, що належить місцевій католицькій парафії.  Нас тут кілька сімей. Маємо усе, що потрібно на щодень. Але моє серце там, в Україні, поряд із сином та чоловіком. 

Таких свідчень про польську гостинність можна написати ще багато. І всі вони будуть сповнені вдячності громадянам Польщі за тепло душі, щедрість, щире бажання підтримати. Переконана, що тепер немає жодного сумніву, хто насправді є для нас тепер братнім народом і зрозуміло, чия допомога є справжньою. Земний уклін тобі, польська земле, за безмежну доброту. І нехай над тобою буде завжди лише мирне небо!

Марія Чепель