Шанована у селі Фасова жінка Галина Василівна Башинська (у дівоцтві Гришко) народилася 1 серпня 1934 року в селі Топорище. Батьки її були колгоспниками, мали троє дітей.
Гірка доля випала на це покоління: війна з нацистами, післявоєнна відбудова, голодні 1946-1947 роки, сталінські часи репресій, так звана «хрущовська відлига», інші складні історичні моменти та випробування, тяжка праця упродовж усього життя, а тепер і знову війна в Україні.
Під час Другої світової війни в період окупації нацистами нашого краю родина Гришків проживала в Ємільчинському районі.
Після визволення повернулися у рідне село, але їхня хатина була спалена, і вони майже рік проживали у сусідів. Потім переїхали в село Комарівку. Галина пішла до школи вже «переростком», як тоді говорили. В одному класі навчалися діти різних років народження, бо через війну не було навчання. Провчилась дівчина у школі всього чотири роки. Підлітком змушена була заробляти на хліб – працювала в Житомирі в сім’ї вчителів домогосподаркою. Жилося родині дуже важко, упроголодь. Не було ні в що взутися, ні в що одягнутися, ні харчів удосталь.
У 1952 році за селом Комарівкою перевернулася колгоспна підвода, яка перевозила пшеницю у снопах на тік. Дівчатка-підлітки, серед яких була й Галина, та її двоюрідні сестри, взяли по одному снопу додому. І в ті жорстокі сталінські часи їх засудили на вісім років в’язниці.
Галина Василівна була у в’язниці два роки, а потім потрапила під амністію й звільнилася.
В ув’язненні вона будувала аеродром «Домодєдово». Тепер, коли заводить мову про її перебування у в’язниці, бабуся говорить: «Я була в армії».
Після «армії» дівчина працювала в колгоспі дояркою, потім на залізниці. Якось Галина, проходячи однією з вулиць у селі Фасовій, сказала: «Як би я хотіла вийти заміж на цю вулицю». Дуже їй подобалась та вулиця. І, мабуть, було сказано в такий час, що так і сталося: вона вийшла заміж у 1957 році у Фасову на цю ж вулицю, де живе й понині.
Із покійним уже чоловіком Павлом Максимовичем вони прожили 62 роки. Побудували будинок, виростили, вивчили і виховали чотирьох дітей – три сини й доньку.
Працювала Галина Василівна в колгоспі з 1958 року до виходу на пенсію. Узимку доглядала телят, а з весни до осені працювала ланковою в полі. Збирала льон, хміль, вирощувала буряки. Увесь час тяжко працювала і в колгоспі, й удома по господарству, й на земельних ділянках, та й у хаті тримала порядок і доглядала дітей. Важкий пройшла вона життєвий шлях. Проте не зламалася, не зневірилася, хоча пережила і всякі біди, і тяжкі втрати. Завжди з любов’ю ставилася до людей, відгукувалася на їхні потреби.
Сусідка Неля Миколаївна Столяр так каже про ювілярку: «Галина Василівна – дуже добра людина, вона виховала гарних дітей, які й про неї зараз добре дбають. У селі її поважають, люблять, бо вона завжди давала людям мудрі поради, усім допомагала. Бажаю їй ще зустріти Перемогу. Разом зі своєю родиною ще порадіти життю в мирній Україні».
Підготувала Світлана Федоренко
