Страшна й безжальна звістка за лічені хвилини облетіла Хорошівську громаду. 21 квітня в районі населеного пункту Костянтинівка Донецької області в результаті вибухових дій від отриманого поранення, несумісного із життям, загинув наш Герой-земляк, лейтенант ЗСУ Андрій Анатолійович Денисов.
Багато людей прийшли 27 квітня до рідного дому Героя, аби помолитися за упокій душі нашого загиблого захисника. Чин відспівування звершували шість священників Православної церкви України (з Нової Борової, Рижан, Давидівки, Сколобова, Небіжа, із монастиря святого Паїсія Величковського, що в Хорошеві).
Далі траурна процесія під звуки духового оркестру ішла через селище до центральної площі. Численні жителі громади, учні загальноосвітніх закладів вшановували Героя-захисника живим коридором, стоячи на колінах і з квітами в руках.
На центральній площі селища біля пам’ятника Тарасу Шевченку відбувся мітинг з ушанування Воїна Андрія Денисова.
Хорошівський селищний голова Володимир Столярчук сказав, звертаючись до Юрія, брата загиблого Героя: «Тут сьогодні багато зібралося людей. Багато знали Андрія, а також добре знали Вашу маму Любов Олександрівну. Вона виховала багатьох учнів. Виховала двох гарних синів, справжніх чоловіків. Сьогодні війна забирає кращих. Такою ціною дається наша майбутня Перемога і наше життя в тилу. Тому я прошу всіх про це пам’ятати. Тепер Вам, Юрію, треба втілювати мрії не лише власні, а й Вашого брата Андрія. Ваш брат – справжній Герой. Ми будемо його пам’ятати і всіляко Вам допомагати. Герої не вмирають! Слава Збройним силам України! Слава Україні!»
Слово мав начальник комплектування другого відділу Житомирського РТЦК Олександр Безпалюк: «Андрій був справжнім чоловіком, справжнім офіцером, у перших рядах пішов захищати нас із вами. Пам’ять про нього буде завжди в наших серцях. Вічна йому пам’ять! Герої не вмирають!»
У слові на траурному мітингу заступниця директора Хорошівського ліцею №1 Валентина Шевчук сказала:
«Сьогодні ми хоронимо Воїна, якого зростила Матір. Велике щире серце, сповнене ніжною материнською любов’ю виплекало двох славних синів: Юрія та Андрія. Вона подарувала їм життя й жила заради них. Колеги та близькі подруги Любові Олександрівни розповідають: «Любов Олександрівна душу вкладала в дітей. Пишалася ними, була прикладом для синів у всьому. Як любляча мати, виховала їх справжніми високодуховними патріотами України.
Любов Олександрівна щоденно молилася за старшого сина Юрія, який із перших днів служив у зоні АТО.
Вона дивувалася і захоплювалася тим, із яким терпінням і спокоєм молодший син Андрій доглядав тяжко хвору бабусю. А згодом, коли сама Любов Олександрівна через хворобу змушена була залишити роботу у школі й була прикута до ліжка, Андрій продовжив із таким же терпінням і спокоєм доглядати її. Шукав найкращих професорів, возив матір у столицю на лікування, годував з ложечки. До останньої хвилини тримав її руку в своїй руці й гідно провів матір в останню дорогу.
Господи, упокій з миром душу хороброго воїна Андрія, доєднай його до світла Твоєї вічної слави і любові».
Священник ПЦУ о. Петро, настоятель Новоборівського храму Андрія Первозванного, мав слово перед присутніми і, звертаючись до євангельської історії про Господа Ісуса Христа, про те, як його зрадили і розіп’яли первосвященники, книжники і фарисеї, провів паралель із сучасністю, коли, на жаль, і серед нас знаходяться люди, які зраджують і розпинають Україну, а прихиляються до чужої ворожої мови і церкви.
Про Андрія як гарного спортсмена згадав у своєму слові Сергій Сіваченко.
Після траурного мітингу на площі Хорошева скорботна процесія з тілом загиблого Героя вирушила в село Грушки Хорошівської громади, де відбулося поховання Героя з усіма громадянськими і військовими почестями поруч із могилою матері.
На кладовищі під час поховання виступили староста Грушківського округу Світлана Бахур та директорка Грушківської гімназії Людмила Малярчук. Вони висловили глибокий жаль з приводу загибелі молодого Воїна-захисника, щирі співчуття родині і згадали про Андрія як добру, світлу людину, готову прийти усім на допомогу, відповідального і професійного вчителя.
Народився Андрій 24 червня 1983 року у Володарську-Волинському, закінчив авторську загальноосвітню школу №2 із срібною медаллю. Закінчив Національний аграрний університет за напрямком «водні біоресурси». За гарні успіхи його відібрали для навчання в Німеччині на 4 роки. Із 2012 по 2015 роки Андрій був державним службовцем: працював головним спеціалістом відділу організації виробництва та маркетингу продукції рослинництва у департаменті агропромислового розвитку Житомирської облдержадміністрації. Пізніше він заочно здобув диплом магістра в Житомирському державному університеті ім. Івана Франка на факультеті історії. Навчання поєднував із доглядом за хворою матір’ю. Паралельно з навчанням Андрій Анатолійович працював у Дашинській, а потім у Грушківській школі на посаді вчителя образотворчого мистецтва, економіки, історії.
Дуже любив спорт. Був футболістом – кращим захисником.
На жаль, власну сім’ю створити йому так і не вдалося. Не встиг. Завадила війна.
Андрій завжди був принциповим, відповідальним офіцером та товаришем. На війні прослужив більше року. Був командиром взводу штурмового полку Сил спеціальних операцій.
Завжди життєрадісний та сповнений оптимізму. Понад усе ставив Батьківщину, честь, відвагу.
Юрій Денисов так розповідає про свого загиблого брата: «Андрій завжди був доброю, чемною людиною, присвятив усього себе догляду хворої мами, віддавав на це весь свій вільний час. Він завжди старався всім допомогти».
«Загиблому Герою вже не болять рани, вже не тече кров. Не пече йому в грудях. Вже на небі стоїть він на варті праворуч від Бога, поруч із побратимами. Вони були звичайними хлопцями, а стали Героями, бо віддали за нас свої життя. Аби ми жили. Долюбили за них, доспівали пісень, дітей за них виростили», – сказав ведучий мітингу Віталій Райковський.
Просимо Бога, щоб пам’ять про всіх убитих згуртувала нас, живих, дала силу і волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.
Як огортає мати пеленами свою дитину, так Україна знаменом синьо-жовтим обвиває домовину свого захисника, з любов’ю та вдячністю за самовідданість й жертовність, проводжаючи в останню дорогу.
Люди, пам’ятайте, якою ціною ми здобуваємо волю!
Слава Героям! Герої не вмирають!
Підготувала Світлана Федоренко
