У Хорошівській громаді знову тяжка втарта: на Харківщині в бою за незалежність України загинув Герой, житель села Комарівка Топорищенського старостинського округу, старший солдат Руслан Андрійович Польнау. Він навіки залишився 26-річним.
Траурний кортеж із тілом Героя численні земляки зустрічали в Топорищах живим коридором під звуки траурних мелодій духового оркестру Хорошівського будинку культури, а потім і в Комарівці. Остання дорога Воїна була встелена квітами й сосновими гілками.
Біля рідної домівки священники УПЦ відслужили літію. Потім траурна процесія вирушила до місцевої церкви, де відслужили заупокійну службу.
На кладовищі села Комарівки відбувся траурний мітинг. Ведуча Богдана Гуменюк промовляла щемливі слова про тяжку втрату для України, громади, села, родини. Ніколи не загоїться рана у серці матері Віри Олександрівни від надзвичайно тяжкої втрати.
Із промовою на кладовищі виступила староста Топорищенського округу Наталія Гузь. Зокрема вона сказала: «Проклята війна продовжує свої чорні жнива. Ми знову прощаємося із молодим жителем нашої громади Польнау Русланом Андрійовичем, який став на захист своєї Батьківщини і віддав за неї життя. Руслан народився 23 вересня 1997 року в селі Андріївка Черняхівського району. Згодом родина переїхала на постійне проживання в сусіднє село Комарівку Топорищенської сільської ради Володарськ-Волинського (пізніше Хорошівського) району. Тут і промайнуло дитинство Руслана. Він навчався у Топорищенському загальноосвітньому закладі. Пізніше закінчив Житомирський будівельний коледж, здобув професію архітектора. У 2018 році був призваний на проходження строкової військової служби. Після демобілізації працював оператором на автозаправній станції (АЗС).
Життя Руслана склалося так, що з дев’яти років він залишився без батьківської турботи. Ще дитиною він узяв на себе всю відповідальність за маму та молодшого брата Сергія. Незважаючи на юний вік, він був справжнім хазяїном і в будинку, й на подвір’ї, і в городі, й по господарству. У вільний від роботи час полюбляв активний відпочинок із друзями. Та найбільшою цінністю для нього завжди була родина. Маленька сестричка Крістіна з самого початку, як тільки почала говорити, називала його «мій Русік». Він завжди носив її на руках. Будував плани на майбутнє. Хотів стати поліцейським.
Руслан був справедливим, розумним, чесним, безвідмовним, легким на підйом, енергійним, небагатослівним, але з прекрасним почуттям гумору. Він був надзвичайно відповідальним і вдома, й на роботі. Таким запам’ятають його рідні, друзі, земляки, побратими…»
У вересні 2022 року Руслан Польнау був призваний до лав ЗСУ на захист Батьківщини. Служив в одній із механізованих бригад у званні старшого солдата на посаді навідника гранатомета. Мав позивний «Німчик». Службові обов’язки виконував відмінно, користувався авторитетом і повагою серед побратимів та командування. 10 жовтня 2022 року отримав важке поранення під час боїв на Донеччині. Пізніше був удостоєний відзнаки «За жертву крові в боях за волю України».
А 28 травня під час виконання бойового завдання під артилерійським обстрілом ворога старший солдат Руслан Польнау загинув у районі населеного пункту Синьківка Куп’янського району на Харківщині.
На кладовищі під час поховання Героя слово від військових мав учасник бойових дій майор Олександр Безпалюк. Зокрема він сказав: «Герой Руслан Польнау віддав найдорожче – життя за Батьківщину, за нас із вами. Він поповнив лави Небесної Сотні. Перемога обов’язково буде, проте ми бачимо, якою великою ціною вона здобувається. Пам’ять про загиблих Героїв житиме вічно в наших серцях».
Учителька Топорищенського ліцею, класна керівниця Руслана Людмила Зубрицька з болем у серці й зі сльозами на очах промовляла: «Загинув на війні з ворогом, захищаючи Україну дорогий син, брат, онук, учень, однокласник… Руслан вирізнявся серед однолітків недитячою правдивістю, мудрістю, щирістю й готовністю прийти на допомогу. Він був працьовитим, мав навички господаря. Він був світлим, добрим, він осяював своєю усмішкою клас; усіх любив: школу, однокласників, вчителів, друзів, родину. Руслан завжди буде в нашій пам’яті прикладом великого патріотизму. Царство Небесне світлій душі Руслана, нашого дорогого воїна-захисника».
Однокласник загиблого Віталій Степанюк теж сказав про нього добрі слова: «Про мого друга можна говорити тільки найкраще. Він був толерантним, добрим, нікому не відмовляв у підтримці, допомозі. Запам’ятався усім із усмішкою на лиці. Він був чудовим другом і залишиться в наших серцях назавжди».
Поховали Героя Руслана Польнау з усіма громадянськими і військовими почестями.
На могилу лягли оберемки живих квітів, зрошені сльозами його рідних та земляків.
Вічна пам’ять Герою! Герої не вмирають!
Підготувала Надія Панченко
