Якщо ми хочемо здолати мотиваційну кризу, треба будувати суспільство знань.
Подивіться на країни, які за останні 50 років досягли найбільшого прогресу, не маючи неймовірних природних багатств.
Що було в основі успіху?
Освіта!
У Китаї, Сінгапурі чи Японії існує тисячолітній культ знань і вченості.
Єврейський народ, завдяки віковічній традиції пошанування носіїв знань, став стартап-нацією, яка змогла збудувати в пустелі модернову державу з інноваційною економікою.
У скандинавських країнах створено суспільство, яке навчається. Більдунґ-освіта через мережу Народних Вищих Шкіл є успішним нордичним феноменом неформальної освіти дорослих («recurrent education»).
У нас, на жаль, традиції інші. Почитайте комедію Івана Франка “Учитель”( 1896), яка багато чого пояснює щодо нашої ментальності. У наших головах ще й до совка сиділа нелюбов до «сильно вумних» і до навчання.
У ХІХ столітті ще якось можна було прожити й без освіти в замкнутому сільському соціумі. У от у ХХІ столітті малоосвічені люди неминуче залишаться далеко позаду. Це стосується як окремих індивідів, так і нації в цілому.
P.S. Кляті австріяки змушували сільські громади будувати школи і мучити там грамотою українських дітей. Не вірите? Почитайте цей діалог:
Війт. Е, пане навчителю! Тоті всі обов’язки – то там у вас у письмах та в паперах. А ми люди прості. Хочете з нами жити, то жийте так, як бог приказав, як небіжчик навчитель жив.
Омелян. Ну, а як же він жив?
Війт. Та як жив? Робив собі в полі та в городі, воли та свині годував, писарством занимався, а дітей наших до книжки не конопадив.
Омелян. Не конопадив!
Війт. А ні! Котрі схотіли, то часом у неділю сходилися до школи. То він їм образки якісь показував, співанок їх учив співати.
Омелян. Та й тілько всеї науки було?
Війт. Та тілько.
Омелян. Ну, а пан інспектор хіба ніколи до вас не заїздив?
Війт. Та за тих 15 літ був, може, зо п’ять раз. Ой, ой, біди кілько було! Треба було аж із сусіднього села школярів позичати.
Омелян. Що, що, що ви мовите? Школярів позичати?
Війт. Таже не як, а так! Позичали ми по 10 хлопців, домішали троха своїх, таких, що хоць літери розпізнати вміли, та’й так якось від пана шпектора обганялися.
Омелян. Господи! До нинішнього дня я був би не повірив, щоби таке в нашім краю могло діятися. Ну, і що ж, ви гадаєте, що й далі так має бути?
Війт. Гадаю, що так.
Омелян. Що я буду собі господарювати, за вчительство гроші брати, а на показ для інспектора хлопців із другого села позичати?
Війт. А чому ж би-сте не мали так робити? Що вам за неволя наші діти мучити і від господарської роботи відривати?
https://www.i-franko.name/uk/Dramas/Uchytel/Act1.html
Підготував Олександр Голяченко
