***
Неділя. 9 ранку, Матвій. За три хвилини перед тим прибіг до мене, розбудив і змусив стояти хвилину мовчання. Він завжди слідкує за вшануванням памʼяті.
Той самий Матвій також гнобить за рух на жовтий, коли вже на межі, за слово «да», а не «так», перепитує, чи правильно припаркували машину і не порушили. Він робить людям зауваження, якщо вони кидають недопалки на землю. І запросто сам підбере сміття і донесе до смітника. Воно його прям бісить. Інколи це створює +10 хв у русі, поки не приберемо.
Розумію, що підлітковий вік то все запросто зможе вимити, але хочу вірити, що якісь маленькі цеглинки у базу ми заклали стійкі. І коли він пройде пубертат, повернеться до азів і посіяних нами цінностей.
Дуже часто ми – єдині україномовні в кімнаті, закладі, класі і гуртку. Часто доводиться робити щось наперекір загальним діям. І Матвій запитує: «Але якщо всі роблять так, а ми інакше, то це ми неправильно?». І я пояснюю і пояснюю, що «всі так роблять» – не орієнтир в житті. Зупинитись, подумати і оцінити – ось важливо. І що «один в полі воїн» – шлях непростий і болючий, але дуже сенсовий. Що спочатку може бракувати друзів (чого мені бракувало підлітком у сільській школі), але потім знаходитимеш своїх і зробите міцну стаю. Що з часом близьких за духом людей так багато, що не встигатимеш з усіма набутись.
Постійно пояснюю, що помилка – то норм, то якраз добре. Бо в нього час навчання (він дуже важко реагує на власні помилки і засмучується). Що зараз головне – докладати зусиль, старатись і пробувати, коли не виходить.
Що не всі смішні речі – хороші. Не всі прикольні речі – правильні. І не всі вчинки дітей довкола нього – добрі.
Що українська — надважливо. Навіть якщо довкола всі російською, ми будемо і далі українською. І мусимо її понести в собі і поширити довкола. Бо це одна з точок нашого і його виживання.
Оці всі розмови, аргументування і проживання з ним історій – капець, скільки ресурсу і часу забирають. Це прям якась головоломка, яку ми з чоловіком крутимо, хоч не впевнені, що розвʼяжемо. Я дуже боюся, що оступлюсь. Що Матвію, в силу всіх його невиліковних хвороб і проблем, забракне сил опиратись спокусам і він обере легше, гірше і небезпечне. Що не впораюсь зі зрощенням у ньому запобіжників, любові та стійких цінностей. Багато тривог і страху за майбутнє його.
Але поки ми тут. У точці, де вже він поширює цінності та задає рамку. І я дуже пишаюсь ним!
Памʼятайте про 9:00 щодня і вшанування памʼяті загиблих.
Говоріть українською з дітьми.
Захищайте їх від всього російського.
Інвестуйте в дітей час, заточуйте їхню мораль і цінності.
У перемоги багато компонентів. І вона відбудеться лише, якщо наші діти будуть цінувати Україну і матимуть сили опиратись пропаганді і спокусам. Тому інвестуйте в це.
Nadiika Pototska
Підготував Олександр Голяченко
