ПРО «БЕЗКОШТОВНІ КВАРТИРИ» В СРСР, ЯКИХ НЕ БУЛО НІКОЛИ
Один із найживучіших радянських міфів — це «в СРСР усім давали безкоштовне житло».
Так, квартири справді видавали. Але «безкоштовне» — це слово, за яким ховалися десятиліття черг, принижень, хабарів і розвалених кухонь по 5 квадратів.
По-перше — черга.
Кожен мав право стати в неї. Але це не значить, що отримував.
Черга могла тривати 10, 15, 20 років.
І то — якщо:
працюєш на одному заводі,
не конфліктуєш з начальством,
щосуботи тягнеш на себе «суботник»,
і періодично приносиш «подяку»: сервіз, ікру, імпортний коньяк.
Черги регулярно «перетасовували». Пропихали своїх.
Багатодітні, ветерани, партійні — йшли поза тобою. І ти знову падав вниз.
Систему знав той, хто її обходив.
По-друге — вибору не було.
Де дали — там і живеш.
Поверх, район, планування, сусіди — не обговорюється.
Не згоден? Пиши відмову — і назад у кінець списку.
По-третє — житло не було твоїм.
Це не була власність.
Це було «службове житло» від підприємства.
Ти не мав права:
продати квартиру,
подарувати,
передати у спадок.
⠀
Міг лише жити — доти, поки зручний системі.
Звільнився? Могли виселити.
Помер? Родичі мали проблеми.
Фраза «моя квартира» у СРСР була фігурою мови.
По-четверте — якість житла.
⠀У хрущовках:
кухня — 5 м²,
стелі — 2,3 метра,
ванна — об’єднана,
шумоізоляція — «чуєш, як сусід дихає»,
планування — копіпаст з міліметровки.
Будували поспіхом. З дешевих матеріалів. Без фахівців.
Бо ті, хто зводив — теж стояли в черзі на квартиру.
Це був замкнутий цикл:
погано живеш — і погано будуєш.
По-п’яте — комуналки.
Багато хто житла так і не отримав.
Сім’я з 4 людей — в одній кімнаті.
На 3 родини — один туалет.
І це вважалося нормою.
Радянська держава не соромилася тримати людей «у спільному побуті» — бо так ними легше керувати.
По-шосте — міф про переїзд.
Якщо ти отримав квартиру, скажімо, у Запоріжжі — живи там.
Захотів у Київ? Забудь!⠀
Продати квартиру не можна. Купити — теж.
Єдиний варіант — обмін.
⠀
І тоді починалося:
знайти варіант «метраж у метраж»,
не службову,
не кооперативну,
з пропискою,
з документами,
без «п’яного сусіда».
⠀
Треба було будувати ланцюг обміну, іноді з п’яти сімей. Через газету, знайомих і ЖЕК.
Це було 9 кіл пекла. Бюрократичного, затхлого, радянського.
⠀
Житло в СРСР:
не купували,
не продавали,
не обирали,
не володіли,
не могли передати дітям.
Це був контроль, замаскований під турботу.
А головне — люди просто не мали з чим порівняти. Їм казали: «Ви живете добре», — і вони вірили. Бо не бачили, як живе світ.
⠀
І найгірше — навіть не умови. Найгірше — що тебе привчали бути вдячним за виживання.
Брутальний Реалізм ·
Підготував Олександр Голяченко
