Я більше не збираюся терпіти те, що виснажує мене. І не тому, що стала гордовитою чи пихатою – зовсім ні. Просто я досягла того етапу в житті, коли більше не хочу витрачати свій час на те, що не приносить мені радості або завдає болю. Я більше не терпітиму цинізм, нищівну критику, завищені вимоги та очікування. У мене більше немає бажання догоджати тим, кому я не до вподоби, любити тих, хто не здатен любити мене, і посміхатися тим, хто ніколи не відповість мені взаємністю.
Я більше не віддам жодної хвилини тим, хто бреше чи намагається маніпулювати мною. Я вирішила, що більше не житиму в світі удаваності, облуди, фальшивих компліментів і нещирих похвал. Я більше не хочу мати справу ні з напівосвіченими, ні з надто самовпевненими розумниками. Я не хочу занурюватися в плітки, інтриги, безглузді суперечки чи нескінченні порівняння.
Я вірю в те, що світ багатогранний і сповнений протилежностей, тому уникаю людей із закостенілим світоглядом, нездатних до гнучкості й розуміння. Я зневажаю зраду й невірність у дружбі. Я не зможу знайти спільну мову з тими, хто не здатен сказати щирий комплімент, підтримати добрим словом, надихнути. І тим більше — з тими, хто не любить тварин.
Перебільшення мене виснажують. І так, крім усього іншого, я більше не терпітиму тих, хто не заслуговує на моє терпіння.
© Меріл Стріп
Із «Життя, яке воно є»
Підготував Олександр Голяченко
