КОРНІЙ ЧУКОВСЬКИЙ І ЙОГО ТАРАКАНИЩЕ
Коли нам у дитинстві читали віршик про Таракана, який налякав усіх звірів, ми сміялися.
Але хтось із нас уже тоді здогадувався: щось тут не так.
Бо як так: усі звірі — сильні, великі, зубаті, кудлаті — і всі раптом бояться маленького усача?
Чому слони ховаються в канавах, крокодили тікають у кропиву, а гіпопотами шепочуть із кущів?
А потім приходить горобець, одним дзьобом — клац! — і від «великана» лишаються вуса в пилюці.
Це все написав Корній Іванович Чуковський — той самий, чия книжка була в кожному дитсадку. Але хто він насправді?
Насправді його звали Ніколай Васильєвіч Корнейчуков.
Народився в Петербурзі, позашлюбною дитиною.
Батько — Емануїл Соломонович Левенсон, єврей, відомий юрист. Він покинув сім’ю, залишивши матір Чуковського — українку з Полтавщини, Єлизавету Луценко — служницю, саму з дітьми.
Чуковський зростав без батька, без законного прізвища і без права на освіту — як «незаконнонароджений». Він вигадує собі прізвище «Корнейчуков» і самотужки виборює шлях у світ літератури.
Усе життя він відчував приниження через походження, але виріс в епоху, коли «русскій язик» був єдиною валютою успіху.
Тож писав російською — не через любов, а тому що українською його б просто не надрукували.
Сам Чуковський у щоденниках не раз зізнавався, що його «російськість» — це вимушений компроміс, і що він захоплювався українською мовою, її музикальністю й живістю.
У радянських школах нам розповідали, що Чуковський — «дитячий поет».
Але не розповідали, що:
Його вірші неодноразово забороняли за «незрозумілий стиль», «буржуазну естетику» й «небезпечні підтексти».
Сам Чуковський перебував під наглядом НКВС, а його сина репресували.
Він не присягав на вірність партії. Був осторонь. За це його роками тримали в «приниженому допуску».
Вірш «Тараканище» написаний у 1921 році — невдовзі після Жовтневого перевороту, коли в Росії тільки почали з’являтись «вусаті диктатори».
І ось тепер перечитайте уважно уривок вірша «Тараканище» (1921):
Ехали медведи
На велосипеде.
А за ними кот
Задом наперед.
А за ним комарики
На воздушном шарике.
А за ними раки
На хромой собаке.
Волки на кобыле.
Львы в автомобиле.
Зайчики
В трамвайчике.
Жаба на метле…
Едут и смеются,
Пряники жуют.
Вдруг из подворотни
Страшный великан,
Рыжий и усатый
Та-ра-кан!
Таракан, Таракан, Тараканище!
Он рычит, и кричит,
И усами шевелит:
«Погодите, не спешите,
Я вас мигом проглочу!
Проглочу, проглочу, не помилую».
Звери задрожали,
В обморок упали.
Що це насправді?
Це не дитяча нісенітниця. Це притча про узурпацію влади, про страх, про те, як безвольний народ може коритися навіть нікчемі, якщо та вміє кричати голосніше.
І головне — жоден герой ізсередини не наважився на бій. Визволення прийшло ззовні, випадково, з дзьобу горобця.
А ви помітили?
Ніхто з тварин не змінився після перемоги. Всі знову танцюють, грають у барабани, місяць падає з неба.
Як і після зміни одного вождя на іншого. Веселощі — а висновків нуль.
А Чуковський — український письменник, змушений писати по-російськи, бо без цього його б ніхто не надрукував.
Іноді усатий тарган керує лісом, бо всі — в кущах.
Іноді смішний віршик для дітей — страшніший за політінформацію.
Читайте між рядків.
Часом саме в дитячих казках — найточніші діагнози епохи.
підготував Олександр Голяченко
