Нам просто треба вижити до ранку!»
*** “Як приїду додому, заб’ю татухами всі свої шрами.
Феніксами, тиграми, вовками і тризубами…
Куплю десь в безлюдді стару хату, побиту вітрами, –
Буду жити собі один зі своїми думками-згубами.
Хай проходять-лякаються, міряючи власним досвідом.
Хай не знають і знають… По фігу, мені ніц не станеться!
Буду дихати і ходити босоніж росою вдосвіта,
Допускаючи у супутники лиш рушницю і палицю…”
*** “А от я, навпаки, як роз’їдемось із війни з перемогами,
Всі живі, і ніяк не інакше, ворогам всім на зло,
Сяду в джип свій старий і втікатиму від своєї війни дорогами:
Бездоріжжями і асфальтами, хоч би достатньо було!
Довезу на край світу всю свою злість разом з втомою.
Десь в лісах врешті викричусь, “на нулі” вже звикаєш без слів,
Я тепер із числа тих людей, хто лишивсь без сім’ї та дому,
Хоч і вдома спокійно жити ніколи не вмів…”
*** “Ну а я побудую будинок, посаджу величезний сад,
Одружусь вже нарешті – хочу справжню, велику родину таку…
Буду бігати з дітьми, наче сам повернувся в дитинство назад,
А захочу побути один, то втікатиму порибалити на ставку…
Так буває сидиш у окопі, коли холодом прибирає аж до кісток,
Коли дивно планувати майбутнє, бо й теперішнє не твоє.
Після обстрілу слухаєш тишу хитку, уявляючи дім і садок, –
Так банально і просто, та ці мрії – це все, що у мене тут є…”
© Neveritska Tetiana
Громадська Ініціатива “Я спілкуюся українською мовою”
Підготував Олександр Голяченко
