Інформаційний супротив. 1000-й день війни

Нам просто треба вижити до ранку!»

 

*** “Як приїду додому, заб’ю татухами всі свої шрами.

Феніксами, тиграми, вовками і тризубами…

 

Куплю десь в безлюдді стару хату, побиту вітрами, –

Буду жити собі один зі своїми думками-згубами.

 

Хай проходять-лякаються, міряючи власним досвідом.

Хай не знають і знають… По фігу, мені ніц не станеться!

 

Буду дихати і ходити босоніж росою вдосвіта,

Допускаючи у супутники лиш рушницю і палицю…”

 

*** “А от я, навпаки, як роз’їдемось із війни з перемогами,

Всі живі, і ніяк не інакше, ворогам всім на зло,

Сяду в джип свій старий і втікатиму від своєї війни дорогами:

Бездоріжжями і асфальтами, хоч би достатньо було!

 

Довезу на край світу всю свою злість разом з втомою.

Десь в лісах врешті викричусь, “на нулі” вже звикаєш без слів,

Я тепер із числа тих людей, хто лишивсь без сім’ї та дому,

Хоч і вдома спокійно жити ніколи не вмів…”

 

*** “Ну а я побудую будинок, посаджу величезний сад,

Одружусь вже нарешті – хочу справжню, велику родину таку…

 

Буду бігати з дітьми, наче сам повернувся в дитинство назад,

А захочу побути один, то втікатиму порибалити на ставку…

 

Так буває сидиш у окопі, коли холодом прибирає аж до кісток,

Коли дивно планувати майбутнє, бо й теперішнє не твоє.

 

Після обстрілу слухаєш тишу хитку, уявляючи дім і садок, –

Так банально і просто, та ці мрії – це все, що у мене тут є…”

© Neveritska Tetiana

Громадська Ініціатива “Я спілкуюся українською мовою”

Підготував Олександр Голяченко

Прокрутка до верху