Цукерки в обох магазинах коштували приблизно однаково, але діти любили один, а другий – недолюблювали.
Чому?
Тому що в одному магазині дитина говорила:
– Мені 300 грамів цукерок, – і продавець клав на ваги спочатку багато цукерок, ну, грамів 500, а потім “віднімав” цукерки, поки не виходило 300. І дитина дивилася, як цукерок на вагах стає все менше.
А в іншому, улюбленому магазині, продавець клав на ваги мало, 100 грамів, а потім докладав і докладав. До трьохсот. І дітям подобалося дивитися, як їм кладуть цукерки, а не забирають. І вони приходили туди, де не забирають.
Хоча в підсумку і там, і там – 300 грамів льодяників.
Що б ви не робили у своєму житті, робіть так, щоб “додавати”, а не “забирати”.
Із сайту «Людина»
