Сьогодні на Покровському напрямку був присутнім при допиті російського військовополоненого. Біля мене сидів чоловік 42 роки, який приїхав вбивати українців. Його не змусили – він зробив вибір. За гроші, за ідеї, чи просто через дурість – неважливо. Він прийшов сюди як ворог.
І ось що мене зачепило. За державні гроші цього полоненого годують, лікують і навіть утримують у нормальних умовах. Відповідно до міжнародних норм, Україна зобов’язана дбати про військовополонених. Але коли я порівняв суми…
На одного російського полоненого виділяється (10 тис. грн.) більше грошей, ніж на українського пенсіонера, який усе життя працював на цю державу(мінімальна пенсія в районі 3 тис.грн.) Вони отримують їжу, медицину, дах над головою – а наші старенькі часто ледве зводять кінці з кінцями.
І тут питання не до нашого командування чи ЗСУ – ми робимо те, що маємо робити. Але питання до світу та до нашої держави: чому українці на своїй землі мають менше прав і можливостей, ніж ті, хто прийшов нас вбивати?
Цей полонений ще повернеться додому, а наші бабусі й дідусі доживають у злиднях. Де справедливість?
Назар Крицкалюк
Підготував Олександр Голяченко
