92 роки тому, 30 грудня, радянською владою був вчинений підступний злочин проти КОБЗАРСТВА – одного із символів української національної культури.

Пам’ятаємо трагічні сторінки нашої історії!

***

По всій Україні офіційно було оголошено, що кобзарів з усіх областей запрошують до Харкова на Всеукраїнський кобзарський з’їзд.

Всі повинні були з’явитися з бандурами, тому що крім власне з’їзду, будуть і творчі змагання.

30 грудня 1930 – день відкриття з’їзду. У кожного в руках інструмент, кожен одягнений у святкову вишиванку!!

Делегатів (337 людей) утримували в залі до вечора, потім, під суворим наглядом, стали виводити у двір, щільно уклали в вантажівки і накрили брезентом. Вже через 1 годину всi делегати були в залізничних вагонах для тварин.

Їх привезли до околиць станції Козача Лопань, вивели з вагонів до лісосмуги, де були заздалегідь вириті траншеї.

Вишикували незрячих кобзарів i їхніх малолітніх поводарів в одну шеренгу.

(Раніше кобзарів, навмисно, було осліплено, щоб ті перестали грати і співати . Також Кобзарями були покалічені в битвах козаки, які не просто грали та співали пісень, а були хранителями історичної пам’яті України. )

Загін особливого відділу НКВС УРСР почав розстріл. Коли все було закінчено, тіла розстріляних закидали вапном і присипали землею. Музичні інструменти спалили поряд.

Це вбивство, зроблене московитами, увійшло в історію як «Харківська трагедія».

Комуністична більшовитська верхівка назвала українські народні музичні інструменти «класово-ворожими».

Влада зобов’язала музичні фабрики виготовляти гармошки, баяни і балалайки навіть не сотнями, а мільйонами.

Лада Данилова

Художник Микола Якимець “Остання пісня кобзарів”.