Вкотре хочу заспокоїти всіх, хто переймається долею пам’ятників Пушкіну, вулиць Толстого, консерваторій Чайковського тощо. Виявляється, такі ще є.
Пані та панове, найкращий пам’ятник письменнику – це його книги. Найкраще вшанування – читання цих книг. Ніхто ж нікому не забороняє сісти увечері біля каміну, чи у виходку з томиком Лєрмонтова, замаїти меланхолійний настрій «грустью єсєнінських бєрьозок», під благовійну музику Пєтра Ільіча поринути у багатогранний світ дегенератів Достоєвського, у глибині своїх мрій втопити Муму, чи «уєстєствіть» Наташу Ростову. Аби лишень не сплутати.
А от щодо вшанування? Гадаю, не було б жодних питань, якби великий і могутній російський народ не використовував своїх культурних діячів для мічення території, сцяючи ними на кожному кроці, як пес під кущами.
Зрештою, дивіться. Ну чому ніхто не вимагає пам’ятників Шекспіру та Сервантесу, Вольтеру та Гете, Бальзаку та Діккенсу. Наче не останні люди у світовій літературі і точно не менш шановані за класиків з московії.
Десь розумію ностальгійне «я ж виросла на Булгакові…», бо сам люблю «Майстра і Маргариту». Але, от халепа. Я з юних літ ще дуже люблю Ремарка і Лорку, перечитую Андрича, Павича та Кундеру. То тепер мушу вимагати встановлення пам’ятників? Переживу якось, а як відчую кончу потребу, то обмежуся бюстиком у своїй кімнаті.
Є питання щодо уродженців України… Тут можна обговорювати. Але перед тим, як починати дискусії, хочу поцікавитися, скільки в Україні пам’ятників народженим у ній письменникам, які писали іноземною, але не російською. Де стоять пам’ятники уродженцю Бучача Шмуелю Йосефу Агнону, видатному єврейському письменнику, лауреату Нобелівської премії з літератури 1966 року? Скільки монументів на честь уродженця Бердичева Джозефа Конрада, поляка за походженням, який став класиком англійської літератури. Де пам’ятники визнаним усім світом уродженцям Львівщини Йозефу Роту, Бруно Шульцу, Станіславу Лему, Станіславу Єжи Лєцу?
Одним словом, я цілком готовий до дискусії з тими, кому одним Пушкіним пороблено…
Роман Онишкевич
Підготував О. Голяченко