І знову Facebook розповідає мені про чергові “спецефекти” в Одесі.
Якісь жінки, не обтяжені інтелектом та ще й у стані алкогольного сп’яніння, причепилися до вуличних музикантів, які виконували пісні українською мовою, та людей, що стояли поряд. Звучало класичне “понаєхалі”, “в Адессє на украінском нє разговарівают”, питаннячка на зразок “с какого года ти адєсітка?”, в хід пішов середній палець…
Після того як до “дам” підійшла одеситка, яка розмовляє українською, і спробувала довідатися, що їх, власне, не влаштовує, отримала чудове пояснення: “у мєня єсть прєтензія к тому что ви цепляєтєсь к русскому язику”.
Це ж класична риса “русского чєловєка” – звинувачувати інших у тому, що робиш сам…
Але є тут, звичайно, і позитив. Добре, що “русскій мір” в одному з ключових українських міст захищають ось такі карикатурні персонажі. Власне, це додаткове підтвердження його безперспективності. Так, оце “болото” дуже смердюче, намагається вижити з усіх сил і, на жаль, має всебічну підтримку величезної двоголової курки з ядерною зброєю. Але все це не скасовує його феєричної нікчемності. І особливо показовою деталлю в цій історії стала блатна “пєстня”, яку намагалася виконати одна з дуреп. Справа в тому, що принаймні в Одесі “русская культура” переважно на такому і тримається: “варафская рамантіка, фсє дєла… Улюблені пісні таких, як ці “женщіни”, мають слова на зразок: “гопааа, і фінка пад рєбро”.
І так, їм дуже не подобається, що в центрі Одеси, на Дерибасівській, гучно, і я б сказав максимально самоствердно звучить українська мова. От що-що, а загрози для себе, власне, для свого панівного статусу, вони відчувають чітко. Тому й кидаються…
Як на мене, ситуація не така вже й складна: якщо зараз прибрати російську музику з вулиць, за якийсь час (і це не десятки років – практика показує, що десь 3 достатньо) пересічним мешканцям здаватиметься, що так було завжди. Згадаймо українізацію кінотеатрів, радіо. Так само буде і тут… Але ж ці процеси ведуть до ключового – втрати панівного статусу росіян і “креолів”. Їм доведеться визнати, що Україна належить насамперед її “аборигенам”, і що для уникнення марґінесу потрібно послуговуватися українською мовою і загалом постійно перебувати в українській парадигмі. Вони мають або стати зовсім вже органічною частиною української спільноти (цей процес уже триває – особисто знаю “креоло-росіян” (з числа не агресивних, звичайно), які виявили бажання стати “просто українцями”), або стати звичайною нацменшиною. Але ж деяким дуже не хочеться… Як же їм подобається ходити і розповідати, що “на украінскам гаваріт только тупоє сєло”… і як їх тепер корчить від того, що “аборигени” повертають своє, законне.
І ще: щоб не залишати простору для маніпуляцій, хочу чітко розділити просто пересічних мешканців, які, так вже склалося, звикли розмовляти російською, і яким аж ніяк не заважає українська, і оцево “рафіноване нещастя”. Це не ті самі люди! Останньої категорії загалом досить мало, але вона дуже “смердюча”…
Так от, власне, про головне: все це лайно є, існує і досі ставить під сумнів українське майбутнє міста, але я застерігаю вас від переоцінки його реального впливу. Так, якийсь є. Але це ж нікчемність, вмонтована у порожнечу. Здохне, вичавиться з публічного простору оце все “мамаяворапалюбіла” разом з цоями, висоцкімі кругами і кіркоровими, та й матимемо всі шанси отримати абсолютно нормальне українське місто. Місто без “спецефектів з московським душком”… Чи швидкий це процес? В масштабах людського життя – не дуже, а для історії, я думаю, все ж таки, швидкий. Отже, і тут все також дуже відносно.
PS. Але, звичайно ж, необхідно вибороти майбутнє для всієї української нації. В цьому найважливішому з усіх питань, на жаль, ще нічого не вирішено…
Serhii Bryhar
Підготував О.Голяченко
