Як же у рашистів підгоріло, коли на ерефії довідались про демонтаж пам’ятника їхнього пушкіна у столиці України… Орки не розумію, що українцям не потрібно культури під назвою «руssкій мір» від слова «взагалі». У нас достатньо своїх достойників: героїв, митців, яким треба поставити пам’ятників та назвати вулиці та проспекти.
Далі матеріал українського політика, громадського діяча Євгена Рибчинського.
***
В Києві демонтували памʼятник геніальному рашисту-дуелянту Пушкіну.
Культ Пушкіна було впроваджено за наказом душегуба Сталіна з нагоди сторіччя смерті поета. Осетин-живодер, подейкують, знав на памʼять сотні віршів онука арапа пєтра вєлікава.
Натомість Кобзар «абізяну» не любив. Тарас Григорович скаржився, що Пушкін написав брехливу поему “Полтава”, спотворивши і очорнивши образ гетьмана Івана Мазепи.
В казці «Руслан і Людмила», де події відбуваються при дворі київського князя Володимира, Пушкін свідомо вписав образи народів, яких на Русі Х сторіччя практично не знали – фінів, татар і персів. Імена Руслан, Фарлаф і Рагдай – тюрко-перського походження. Єдиний русич, якого згадує російський поет це Ратмир, якого він зображує як невдаху.
Але відсьогодні Київ попрощався з одним із стовпів рашизму. Сподіваюся, що назавжди. Бо дивно знати Пушкіна і не знати Байрона, Міцкевича і Бодлера. І не дарма суд офіцерської честі виправдав француза Жоржа Дантеса, який смертельно поранив поета-ревнивця і психопата з Мацкви. Бо було чому!
Підготував О. Голяченко
