Не шанували Григора Тютюнника за життя, не шануємо достатньо і зараз.
В улюбленого майстра короткої прози, якому досі, до речі, нема жодного (!) пам’ятника, нема ні музею, ні кімнати, є тільки куточок на Андріївському узвозі.
Мені відгукуються не тільки його новели й оповідання, а й життєві сентенції.
І хоч він був досить кремезним чоловіком, проте мав дуже вразливу душу, гостро реагував на людський біль.
Найдурніше запитання, яке я бачила в тестах з української літератури для школярів, звучало так: ” Чому покінчив життям Григір Тютюнник?”.
Варіанти з відповідями були ще дурнішими, з повтореннями радянських версій про пияцтво, про вкрадений столовий прибор в ресторані “Прага”, про зраду друзів. І жодного слова про доведення до самогубства, ба навіть більше – вбивство КДБ. Бо чомусь у ті часи серед тих, кого називали “націоналістами”, це було поширене явище. Сам автор залишив передсмертну записку зі словами, щоб мучили когось іншого, бо йому досить. А перед цим ще було: “Так я ж написав тільки напівправду життя — і мене викидають з літератури. А якби я написав усю правду, то що — мене вбити треба?”. Тож усю правду, боюся, ми так ніколи і не дізнаємося.
Згадайте його висловлювання, серед них точно будуть ті, що зрезонують.
«Я сприймаю те, що мене оточує, і те, що діється навколо мене, спочатку почуттям, серцем, а вже потім усвідомлюю розумом – тобто страждаю двічі з одного приводу. Боже, як важко.
Немає загадки таланту. Є вічна загадка любові.
Життя справді складне, і єдиний у нього підручник — досвід.
Щоб шанувати, треба мати талант; щоб заздрити, таланту не треба.
Знати людину глибоко — страшно.
Іноді я відчуваю людину, як рана — сіль.
Людина, що знехтувала добром інших, зневажила його в собі.
Сердяться слабкі душі, сильні — ненавидять або прощають.
Чоловіки! Ви проклинаєте жінку і боготворите матір. Чи немає в цьому суперечності?
Не суди по генералу про життя солдатів.
Шукати гармонії всезагальної — шукати на денному небі зірки.
Вам не вистачає ріки, а мені й краплі достатньо.
Істина приходить надто пізно і дається надто болісно, щоб радіти її відкриттю!
Образа притаманна слабким.
Найстрашніше для людини — сама людина.
Любов — це одне з найкращих психічних захворювань.
Найздібніша людина та, яка зуміє вчасно і точно визначити свої здібності.
Графоман сидить у кожному письменнику, і талановитий той, хто вміє примусити себе замовкнути.
Мрія дає нуль, якщо її не зробити життям.
І захотілося раптом, щоб коли помру, крізь прах мого серця проріс дубовий корінь, а з нього вимахав могутній дуб і щоб гілля його пішло на кілки — бити тупих і немічних серцем людей.
Зустріч з величчю робить нас скромнішими.
Кожен письменник обирає тему найближчу, найріднішу його життєвому досвідові і – неодмінно – своєму ідеалові людини в тому часі, у якому він живе. Найдорожчою темою, а отже й ідеалом, для мене завжди були і залишаться доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших проявах.
Читати – найдешевше і найкорисніше задоволення на Землі.
Якщо тебе ніколи не охоплювало бажання обійняти всю землю, приласкати бродячого собаку, підняти з землі зірваний листок і цілувати його — значить ти ще не любив.
Краще різка відвертість, ніж зрадницька мовчанка.
Хороша книга та, після якої відчуваєш, що порозумнішав або став краще.
