Сьогодні ознайомимось із біографією російської опозиціонерки Валерії Новодворської та її замітку про наслідки їхньої літератури, які сьогодні пожинають на болотах (мовою оригіналу).
***
Новодворська Валерія Іллівна (17.05.1950 р., м. Барановичі Брестська обл., білорусь – 12.07.2014 р., Москва, рф) – російська правозахисниця і політична діячка.
У підлітковому віці дізналася про існування ГУЛАГу, процес А. Синявського і Ю. Даніеля та введення 1968 військ Варшавського договору до Чехословаччини, що вплинуло на ставлення до радянської влади. 5 грудня 1969 р. у Кремлівському палаці з’їздів розповсюдила листівки з власним антирадянським віршем, після чого заарештована КДБ.
1970–72 рр. перебувала на примусовому лікуванні у спеціальній психіатричній лікарні у м. Казань (Татарстан, рф). Після звільнення займалася тиражуванням та поширенням самвидаву.
1975–90 рр. працювала перекладачкою медичної літератури у 2-му Московському медичному інституті, 1977 р. закінчила вечірній факультет іноземних мов Московського обл. педагогічного інституту (вільно володіла англійською і французькою, читала німецькою й італійською, розуміла білоруську мови).
Неодноразово зазнавала переслідувань з боку влади (допити, обшуки, примусове лікування у психіатричній клініці); 1978 р., 1985 р., 1986 р. була засуджена за дисидентську діяльність.
1988 р. стала співзасниця першої опозиційної партії в СРСР «Демократичний союз». 1990 р. пройшла обряд хрещення, належала до вірян УАПЦ, різко критикувала РПЦ.
У вересні 1993 р. однією з перших підтримала указ президента Б. Єльцина про розпуск з’їзду народних депутатів і ВР рф, організовувала мітинги на його підтримку. Учасниця установчого з’їз¬ду партії «Демократичний вибір Росії» (1994 р.). У Державній думі РФ 2-го скликання (1995–99 рр.) – помічник депутата К. Борового.
За опозиційну діяльність проти Новодворської неодноразово порушували кримінальні справи. 2010 р. підписала звернення російської опозиції «путін повинен піти», у грудні 2013 р. записала відеозвернення до українського народу, в якому підтримала його європейський вибір. 15 березня 2014 р. взяла участь у «Марші миру» в Москві проти збройного втручання рф у внутрішні справи України. Гостро критикувала рф за її зовнішню політику щодо України та анексію Криму, заявила про при¬йняття військової присяги на вірність Україні.
Померла внаслідок хвороби за до кінця нез’ясованих обставин. 2016 р. у Луцьку ім’ям Новодворської названо вулицю.
***
«Я думаю, что я Достоевского знаю гораздо лучше, чем записные славянофилы, очень люблю его перечитывать, потому что это – “красный свет”. Он показывает, как не надо жить, как не надо мыслить, как не надо общаться. Очень много разных “не надо”. Они фактически очерчивают всю человеческую жизнь.
Так не надо жить – это уроки Достоевского, Толстого, Тургенева, Чехова. Потому что именно благодаря такому отношению к жизни у народа и интеллигенции, мы и приобрели ту сегодняшнюю помойку, в которой почти с головой утонули.
Это – склонность растекаться мыслию по древу, это жуткая неконкретность, это неумение работать, это отсутствие собственного достоинства, вместо которого вялая мечтательность и просто тотальное нежелание отдаться какому-то конкретному делу, больная психика, все эти навороты патологических фантазий, которые свойственны героям Достоевского, это сон разума, который рождает чудовищ.
Потому что только больной разум и больная страна, больной этнос мог породить все эти коллизии с князем Мышкиным, с Родионом Раскольниковым, с братьями Карамазовыми. И заметьте, что все эти потрясающие душу прекрасные порывы кончаются банальной уголовщиной. Или, в лучшем случае, безумием, как у князя Мышкина.
Здесь нет выхода в разумную деятельность. Здесь тупик. Здесь нет умения здраво смотреть на мир, сделать его пригодным для жизни. Отсутствует даже нормальное отношение к человеку, нормальная дистанция. Есть только два варианта: мы или повисаем на человеке, так, что он от нас отклеиться не может, или стараемся топором его прикончить. Но ведь это совершенно ненормально. Такого рода отношения не должны складываться в человеческом обществе.
И, надо отдать нам должное, мы умеем любую гадость объяснить, мы подводим философскую базу подо что угодно. Хотя под уголовщину не надо подводить философскую базу. Есть зло, есть добро, есть десять заповедей, которые нарушать нельзя ни в коем случае.
Вот всю эту нашу достоевщину еще Мережковский хорошо объяснял – мол, все это прекрасно для литературы, вы видите, какая у нас прекрасная великая литература, но у нас никчемная, грязная, пошлая, ничтожная жизнь. В результате нашей великой литературы мы живем в неолите. Это все взаимосвязано. Поэтому это не нелюбовь к литературе, это нелюбовь к той жизни, которая стоит за ней. Если бы литература не влекла за собой подобные последствия, я бы ничего против нее не имела».
Валерия Новодворская (1950 – 2014) /на фото: Валерия Новодворская в спецприемнике Северный, ноябрь 1989 года/
Підготував О. Голяченко
