Одного разу Чарлі Чаплін написав листа своїй дочці. Щиро захоплююся цією людиною.
“Придивися до людей! Дивись на вдів і сиріт! І хоча б один раз в день говори собі: «Я така ж, як вони». Так, ти одна з них, дівчинко! Більш того. Мистецтво, перш ніж дати людині крила, щоб вона могла злетіти вгору, зазвичай ламає йому ноги. І якщо настане день, коли ти відчуєш себе вище публіки, відразу ж кидай сцену.
І пам’ятай: в нашій родині не було такого грубіяна, котрий вилаяв би візника або насміхався над убогим, що сидить на березі Сени.
Я помру, але ти будеш жити. Я хочу, щоб ти ніколи не знала бідності. З цим листом посилаю чекову книжку, щоб ти могла витрачати, скільки забажаєш. Але коли витратиш два франка, не забудь нагадати собі, що третя монета – не твоя. Вона повинна належати незнайомцю, котрий її потребує. А такого ти легко зможеш знайти. Варто тільки захотіти побачити їх.
Я говорю з тобою про гроші, бо пізнав їх диявольську силу. Я чимало провів часу в цирку. І завжди дуже хвилювався за канатоходців. Але мушу сказати тобі, що люди частіше падають на твердій землі, ніж канатохідці з ненадійно каната.
Може бути, в один з званих вечорів тебе засліпить блиск якого-небудь діаманта. В цей же момент він стане для тебе небезпечним канатом, і падіння для тебе неминуче.
Не продавай свого серця за золото і коштовності. Знай, що найбільший діамант – це сонце. На щастя, воно виблискує для всіх”.
Oleksander Turchynov
Підготував Олександр Голяченко
