Тільки вітер… і тиша… А, був приліт.
Десь, мабуть, недалеко… Та скрізь – недалеко.
В рукавичку дитячу сховався світ,
і на неї полює крилате пекло.
Це така споконвічна жорстока гра.
Десь, не поруч, та завжди й усюди – близько.
У долоньку дитячу вмістився рай,
та немає кому погойдать колиску.
Бо у мами вже очі сліпі й скляні.
Бо у тата віднині – ні рук, ні ніг.
І над люлькою вкляк чорний привид дому.
Тільки вітер… Та й він не торкає – нііііііі –
на дитячому пальчику – синій сніг,
на дитячому пальчику золотому.
@Наталка Фурса
Ілюстрація Oleksiy Kustovsky
Підготував Олександр Голяченко
