Давно не публікував есеїв з минулого. Є ще декілька. Тому пропоную.
Мій шлях. Одеса. Оголошення чи обьявление?
В Одеському політехнічному в 70-тих роках минулого століття викладання і вся документація велись винятково російською мовою. Російською спілкувались між собою і викладачі і студенти, але не всі…. Я коли приїхав у Одесу , на початках також почав говорити російською , вів конспекти російською. Але, оскільки я надто ретельно конспектував лекції, у мене просили переписати конспекти інші студенти, передусім іноземні і я не мав часу готуватись за своїми конспектами. Тому я застосував «інновацію» – писав конспекти українською. Тобто лекцію читають російською, я конспектую українською, а відповідаю знову російською. Дуже ефективне рішення. Мої конспекти перестали просити переписувати і перестали викрадати, а моя російська і українська стали дуже поліпшуватись. За мною міцно приліпилось псевдо «бєндєра», я на нього не ображався і всім було добре.
Також я дуже добре писав плакатним пером, тому часто доводилось писати різні оголошення. Одного разу, мій сусід по кімнаті Віталій з Микулинець Тернопільської області, який був секретарем комітету комсомолу радіотехнічного факультету, попросив мене написати оголошення про комсомольські збори. Сидимо ми в кімнаті 4-го гуртожитку, що на Шампанському провулку, розмовляємо, природно українською, а я пишу те злощасне оголошення. Заходить ще один наш друга – Шура з Каховки (на жаль його убили русскіє в 2023 році), що на Херсонщині і каже: «Мальчікі, ви что ох..лі? Будут проблеми!». І тут я звертаю увагу, що в мене замість «обьявлєнія о комсомольском собраніі» вийшло «оголошення про комсомольські збори». Що робити?
Я відразу сказав – переписувати не буду, це досить довга і марудна робота писати тушшю плакатним пером на ватмані. Ні Віталік, ні Шура, писати також не захотіли і ми вирішили, що в принципі нічого страшного, українську мову наші всі розуміють, а іноземцям наші збори не потрібні.
Вранці повісили оголошення біля деканату і все. Йде друга пара. Відкриваються двері і Валюха з деканату оголошує: «Ткачук в деканат!». Я відразу подумав, що то за оголошення. Підходимо до деканату, а оголошення про збори на дошці уже нема. В кабінеті у декана сидить Віталька, секретар парткому та ще якась людина, типовий кагебіст.
Декан у нас був такий здоровий дядько, дещо грубуватий, але до студентів ставився добре, і секретар парткому також, тим паче він мене добре знав, оскільки я часто розрулював конфлікти між іноземними студентами. Декан: «Ти пісал?» і показує на оголошення. «Я». «А зачєм?», «Так собраніє жє?», «А ту написано – збори?», «Так це за звичкою. Українською говорили, українською написав». Втрутився секретар парткому: «Ткачук, у нас жє студенти з разних стран. Что оні подумают?», «Так, я ж нє для ніх напісал. У нас жє «Ленінська комуністична спілка України»!». У типового кагебістав, аж морда скривилась «Ти мнє тут антимонію нє разводі». Я відверто кажучи дещо перестрашився після такої фрази. Але за мене вступився декан: «Я думаю оні нє нарошно. Ткачук всєгда говоріт по украінскі со студєнтамі, і Стаханскій так жє. І студенти успєшниє. Но больше, чтоби так нє дєлалі! Понятно!». Ми з Віталіком, як по команді: «Понятно!». Коли ми вийшли від декана, на дошці оголошень висіло маленьке «обьявление» про комсомольські збори, надруковане Валюхою на машинці.
Це було моє перше знайомство з системою, яка боролась з «українськими буржуазними націоналістами». Цей раз обійшлось, але, я так потім зрозумів, що попав під нагляд, який періодично давав про себе знати.
Я, україномовний студент «бєндєровєц», був обраний «членом інтєрсовєта», такого собі органу студентського самоврядування іноземних студентів, мав чудові відносини з різними земляцтвами, мирив конфлікти між ними, брав участь у їхніх святкуваннях, а для кагебістів та комуністів залишався потенційно «нєблагонадьожним націоналістом».
Варто зауважити, що моя українська спасла мене від чергового наїзду кагебістів, коли я написав тексти до опери Ісус Христос – супер зірка про КПСС російською. Ніхто не міг повірити, що то міг зробити я, оскільки писав все українською. Але то зовсім інша історія.
Anatoliy Tkachuk ·
Підготував Олександр Голяченко
