Із кожним роком в Україні спостерігається позитивна динаміка щодо гендерних стереотипів.
Станом на вересень 2024 року у Збройних силах України служать 68 тисяч жінок, із яких 48 тисяч є військовослужбовицями, а 5 тисяч – несуть службу в зоні бойових дій. Про це заявила державна секретарка Міноборони Людмила Драган ( https://www.mil.gov.ua/news/2024/09/27/68-tis-zhinok-u-zsu-minoboroni-vdalosya-vprovaditi-sistemni-zmini-u-gendernij-politiczi/ ).
Командувач Об’єднаного оперативного штабу ЗСУ Сергій Наєв написав на своїй сторінці в мережі «Телеграм»: «З першого дня війни жінки нарівні з чоловіками стояли в чергах до територіальних центрів комплектування, щоб долучитися до захисту нашої Батьківщини. Вони обирали найнебезпечніші спеціальності, поповнюючи лави гранатометників, кулеметників, стрільців та снайперів…» ( https://t.me/SerhiyNaiev/67 ).
Чи насправді в українському суспільстві зникають гендерні стереотипи щодо жінок у захисті країни, ми запитали у студентки Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького Валентини Бурківської.
Вибір професії
Валя народилась у селі Давидівка Житомирської області. Навчаючись у школі, вона збирала інформацію про особливості багатьох професій, які б вона хотіла здобути. Проте із початком повномасштабного вторгнення російської армії в Україну її роздуми стали твердим переконанням – бути військовою!
– Я розуміла, що моя професія точно буде корисною моїй Батьківщині. Мотивували також рідні дядьки, які пішли захищати Україну з перших днів повномасштабки. Тому я й подала документи до Житомирського військового інституту та до Хмельницької військової академії. Мріяла вступити саме до Академії. Так і сталося, – ділиться Валентина.
Адаптація до нових умов
Найскладнішим було те, що прийшла у навчальний заклад без військової підготовки, бо більшість студентів – то, зазвичай, курсанти військових ліцеїв. Одразу після вступу у студентів та студенток почався курс молодого бійця. Ще до складання присяги кожен і кожна проходили вогневу та тактичну підготовку. Це був найтяжчий період, бо без підготовки виконувати нормативи було важко. Проте велике бажання вчитись перемогло.
– Мене дуже підтримувала мама. Вона по-справжньому раділа, коли я вступила на навчання. І кожного разу, коли відчувала, що мені важко, казала: «Якщо не хочеш, – ми приїдемо і тебе заберемо. Якщо хочеш – трудись!» І у мене вийшло. Нині я вже на другому курсі. Окрім цивільних та військових занять, факультативів, ми нарівні з хлопцями проходимо нічні тактичні навчання з різними видами зброї, курси оператора безпілотних літальних апаратів (БПЛА), – розповідає Валентина Бурківська.
У Національній академії вона навчається на факультеті забезпечення оперативно-службової діяльності. Він готує філологів, психологів, інженерів та майстрів телекомунікації й дає змогу отримати дві освіти: цивільну та військову – лейтенант тактичного рівня.
Валентина обрала для себе бути психологинею, бо це дуже важлива професія і дуже затребувана, особливо – якщо мова йде про підтримку військових.
Тепер про незручності
На жаль, усі казарми облаштовані лише під чоловіків, тому проживання на квартирі студентки мусять оплачувати самостійно, а житло у великому місті не дешеве. З кожної студентки взяли розписку про обов’язкове перебування вдома у комендантську годину, попередили про заборону вживання алкоголю та наркотичних речовин. Умови проживання студенток періодично перевіряють.
Форма. Все видали одразу ж після складання іспиту, щоправда, чоловічу. І спочатку Валентина користувалась цією формою, проте, як пояснює, для постійних занять вона незручна. Анатомічно жінкам потрібні інші фасони одягу. Тому жіночу форму Валентина придбала самостійно. Бушлати на зиму видали усім дівчатам завеликі, бо необхідних розмірів просто не було. Для зручності їм вкоротили рукави. Так і носять. Берці, за словами Валентини, є вже і маленького розміру, тому отримали їх усі дівчата.
– Дуже неприємно чути від людей стереотипні фрази: «Якщо ти жінка-військова, то ти там для однієї місії». Ці сексистські закиди знецінюють внесок жінок у захист країни. Ми так само риємо окопи, стріляємо, бігаємо і робимо все необхідне. Щоправда, мушу визнати, нормативи все ж діляться на чоловічі та жіночі, бо фізично ми, жінки, все ж поступаємося, але все дуже відносно у кожного і у кожної. Я особисто постійно працюю над своєю фізичною формою, удосконалюю її, – наголошує Валентина.
Також неприємним моментом є невизнання жінок чоловіками-військовими. Студенти і студентки уже проходять практичну підготовку із підсилення державного кордону (були у Чернівцях та у Закарпатській області). Саме у бік дівчат звучать фрази: «Що з тобою тут робити? А як він на тебе накинеться, ти що, його звалиш з ніг? Ти лише «тягар», ще за тебе переживати….» Це ображає, адже кожна свідомо робила вибір і знала, куди йде. Власне, Валентина вже затримувала порушників, із ними доводилося і фізично боротися, щоб зупинити.
Але є й такі військові, які поважають вибір жінок і пишаються, що вони не просто обирають військові професії, а саме під час війни стають на захист держави.
Лише на факультеті «Забезпечення оперативно-службової діяльності» навчається 36 дівчат у чотирьох групах. У групі психологів, де саме вчиться Валентина, хлопців 13, а дівчат 14.
– Спочатку ми чули підсміювання від хлопців, типу, чого нас так багато, що ми тут робити будемо. А тепер вони бачать наші успіхи і вже підтримують. Я переконана, що на службі не повинно бути гендерних відмінностей. Кожен і кожна має добросовісно виконувати свій обов’язок. І в цілому я задоволена, що у моєму навчальному закладі ситуація щодо гендерних ролей досить позитивна. Нас сприймають, поважають, вчать бути професійними і вправними», – зазначає Валентина Бурківська.
Любов Дем’янчук
Матеріал підготовлено за підтримки Волинського прес-клубу
