Якщо людина потрапляє у приймальне відділення Хорошівської лікарні, то її зустрінуть кваліфіковані фахівці й фахівчині, які нададуть усі необхідні медичні послуги, забезпечать першою допомогою і направлять на подальше лікування. Тут працюють три медичні сестри й один медбрат, п’ять молодших медичних сестер. А ще тут є чотири водії, які привозять ургентних спеціалістів, транспортують хворих чи привозять певні медичні засоби. Це відділення має місію оперативно і кваліфіковано визначити, наскільки швидко і якої саме допомоги потребує людина. І від того, як спрацюють тут медики, залежить подальше життя пацієнта чи пацієнтки і їхнє здоров’я. Це складна й дуже відповідальна робота. Сьогодні ми хочемо розповісти нашим читачам про працівника цього підрозділу лікарні, медбрата Олександра Левицького.
У приймальному відділенні він трудиться з 2009 року. П’ятнадцять років у переважно жіночому колективі, адже середній медичний персонал – це, здебльшого, жінки. Певний час Олександр Левицький працював на посаді, яка називалася «сестра медична», але ця формальність не завадила йому бути прекрасним фахівцем медичної справи.
Головна медична сестра Хорошівської лікарні Людмила Мельник так відгукнулася про свого колегу: «Олександр Леонідович дуже добросовісний і відповідальний працівник, свої посадові обов’язки виконує завжди відповідно до протоколів і стандартів, має високу виконавську дисципліну, постійно навчається і йде в ногу з сучасними вимогами. В колективі товариський, надійний, його поважають, прислухаються до порад, беруть приклад. А ще він у нас активний учасник художньої самодіяльності. Любимо слухати, як він співає».
Народився й отримав гарне виховання Олександр Леонідович у вчительській родині. У січні 1974 року, коли у сім’ї Левицьких народився первісток, вони проживали в селі Березівка. Працювали в сусідньому селі Грушки у школі. Леонід Казимирович був вчителем фізики й математики, а мама Ганна Василівна – вчителькою хімії та біології. Проте невдовзі родина переїхала в село Зубринку, уже там у школі працювали батьки, а Олександр із молодшим братом навчалися, ганяли у футбол на стадіоні, постійно допомагали батькам по господарству та працювали на городі. Дитинство сільських дітей, як правило, проходить у праці. Так було і в родині Левицьких. Хлопці вчилися гарно. Були вихованими й активними в різних шкільних справах.
Олександр після 11 класу за порадою батька вступив до Житомирського базового медичного училища на факультет лікувальної справи і здобув освіту військового фельдшера. Тоді в 1991 році в цьому медичному навчальному закладі набирали 10 груп військових фельдшерів.
Олександр Леонідович згадує: «Мій покійний батько тоді сказав, що зараз такий непевний час, може бути війна. Медики завжди дуже потрібні, особливо у воєнні часи. Я часто згадую ці його слова. Він, як розумна освічена людина, ще тоді знав, що на шляху до справжньої незалежності може бути й таке. І був, як бачимо, правий».
Отримавши диплом фельдшера, Олександр працював у рідній Зубринці завідуючим сільським фельдшерсько-акушерським пунктом. Саме в цей час одружився із дівчиною Людмилою, з якою зустрічалися ще зі шкільних років. Вона – теж медична сестра за фахом, нині працює в Житомирі у Центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф диспетчеркою.
Пізніше Олександра Леонідовича перевели в поліклініку Хорошівської центральної районної лікарні, де він працював у чоловічому оглядовому кабінеті, потім – на посаді сестри медичної в кабінеті лікувальної фізкультури. А вже з 2009 року й по сьогодні він трудиться на посаді брата медичного у відділенні екстреної (невідкладної) медичної допомоги в Хорошівській лікарні.
Тут вважаємо, що потрібно пояснити читачам щодо найменування посад. Лише починаючи з серпня 2020 року в Класифікаторі професій у медичній галузі всі професійні назви робіт (спеціалізації) «сестри медичної» уже мали й відповідну «чоловічу» редакцію, зазначену в дужках. Наприклад, «Сестра медична (брат медичний)», код КП 3231. А до того часу навіть чоловіку, який працював на відповідній посаді, писали в трудову книжку чи в наказі «сестра медична».
Основні посадові обов’язки Олександра Леонідовича та його колег – прийом пацієнтів, які звертаються в лікарню, або яких привозить «швидка». А прибувають люди із різними травмами – вогнепальними чи іншими, з опіками, в критичних станах, із гострим болем, з переломами. Можуть бути пацієнти після дорожньо-транспортної пригоди з комбінованими травмами, або люди після суїцидальних спроб, чи із загостренням психічних хвороб, у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння. Усіх треба оформити, надати кваліфіковану вчасну допомогу, зробити антропометричні заміри, оперативно провести основні аналізи, направити до лікаря, або й терміново викликати фахівця вищої ланки.
«Доводиться і шлунки промивати, й гіпс накладати. Тут працівникам треба бути дуже пильними, уважними й оперативно кваліфіковано реагувати на стан та поведінку пацієнта, показники його здоров’я. Часто бувають дуже складні робочі зміни, що й перепочити немає коли, особливо непросто працювати вночі, – каже Олександр. – А ще багато часу і зусиль забирають численні журнали, які треба заповнювати. Це теж відповідальність. Окремо реєструються випадки, наприклад, пов’язані з дорожньо-транспортними пригодами, окремо – з кримінальними. Відповідні документи оформляються також, коли пацієнта направляють на стаціонар. І ще багато інших записів і справ треба вести».
Та Олександр Леонідович завжди спокійно, впевнено працює, з усім справляється. Його молодша колега Наталія Мосійчук розповідає: «Я вдячна Олександру Леонідовичу за те, що він мене багато чому навчив, коли я прийшла працювати у відділення. Це особливий підрозділ у закладі зі своєю специфікою і труднощами. Тому кожен, хто приходить навіть уже з медичним досвідом, все одно має навчитися працювати саме тут. І коли Леонідович бачить якийсь недолік у нашій роботі, якусь неточність, то він робить зауваження, пояснює, але це все робить конструктивно, конкретно, без зайвих емоцій. Ми це сприймаємо з розумінням, намагаємося враховувати те, що він сказав. Ну і, за потреби, Олександр Леонідович може багато чого ремонтувати з медичної техніки. Це у нього добре виходить».
Розмовляти з Олександром Левицьким цікаво, але про себе він розказує неохоче. Про свої захоплення він повідомив, що з дитинства мав хист і любов до техніки.
Вони з дружиною проживають у селі, тримають чимале господарство: худобу, навіть коней. Олександр на власному тракторі обробляє землю. Найбільша його пристрасть – вирощувати зернові культури. Та й, щоб мати вищу освіту та працювати на землі з розумом, – має ще диплом агронома, закінчив Житомирський національний агроекологічний університет. Так що від основної роботи з людьми «відпочиває» на полі та працюючи з господарством.
От і сьогодні після складної зміни упродовж доби Олександр узяв свого коника і працює на городі, адже весняний день рік годує. Буде з чим мамі з татом зустрічати своїх синів та п’ятирічного внука. Будуть разом радіти, як росте пшениця на полі, як дружно піднялася картопелька, а заразом будуть насолоджуватися співом солов’їв у саду. Оце і є радість життя.
Отак зовсім різні заняття допомагають Олександру Леонідовичу долати труднощі, відволікатися від негативних новин та життєвих негараздів, знаходити насолоду у праці та плекати надію на краще.
Надія Панченко
Матеріал підготовлено за підтримки Волинського прес-клубу
