Газеті «Прапор» цього року виповнюється 90 років. Її історія починається з далекого 1932-го. Тоді вона називалася «За більшовицькі темпи». Виходила раз на тиждень на двох маленьких сторінках, мала невеликий тираж. Тоді газета була органом РК КПбУ. Вона розповідала про здобутки колгоспів у вирощуванні зернових, льону, хмелю тощо. Часто на її сторінках була інформація про роботу підрозділів такого потужного на той час підприємства з видобутку кварцу, як «Рудник Волинський», яке пізніше стало називатися «Західкварцсамоцвіти».
Часто поміщалися критичні статті про недоліки в роботі деяких керівників нижніх ланок – бригадирів у колгоспах, комірників, завідуючих фермами, навіть учителів. Проте ніколи не було критичних матеріалів про районне чи партійне керівництво. І про те, що в 1932-1933 роках на території Володарськ-Волинського району, як і в багатьох регіонах України, лютував штучний голод – про це в газеті інформації немає.
Упродовж великої 90-літньої історії редакційний колектив очолювали неординарні й творчі люди. На сьогодні в редакції відсутні примірники газети «За більшовицькі темпи». В окупаційний період під час Другої світової війни вони були втрачені. Нашим попередникам-журналістам вдалося віднайти інформацію про редакторів газети «За більшовицькі темпи» лише таку, що першим редактором новоствореного часопису був Криворучко, пізніше редагував газету М. Лабунський.
Під час нацистської окупації, з 1940 по 1944 рік, газета тимчасово не видавалась. Відновився її випуск у березні 1944 року. Називалася вона тоді вже «Колгоспна праця». На її сторінках висвітлювався хід подій на фронтах, друкувалися зведення Радінформбюро, розповідалося про хід відновлення життя району. Варто зазначити, що на перших шпальтах часто можна побачити великі портрети тодішнього очільника комуністичної партії Радянського Союзу і керівника держави Йосипа Сталіна, його статті або виступи чи партійні постанови.
Першим редактором післявоєнної газети був М. Ф. Карашевич. А з 1946-го десять років редагував часопис Йосип Василенко.
Після Василенка з 1956 по 1959-й редакторами були Лука Дзюба, Д. Дячков, Ярослав Корнійчук.
У 1960-62 роках працював редактором «Колгоспної праці» Василь Лінивий, пізніше – заслужений журналіст України, нагородженець Золотою медаллю української журналістики. Довгий час він був редактором міськрайонної «Коростишівської газети», активно дописував у «Житомирщину», інші видання.
У 1962 році в результаті реорганізації районів Володарськ-Волинський район був приєднаний до Черняхівського. Частина працівників «Колгоспної праці» перейшла в газету «Нове життя» нового спільного райцентру – Черняхова. І вже в цій газеті висвітлювалося життя людей на території, що раніше була Володарськ-Волинським районом. На жаль, архів річних підшивок газети у редакції «Нового життя» на сьогодні втрачений.
У кінці 1966 року Володарськ-Волинський знову став районним центром і район повернувся у свої попередні межі. І відновила вихід місцева газета, але вже під новою назвою «Прапор». Першим редактором «Прапора» був Олег Дідківський. Потім очолив редакцію нині відомий український письменник Микола Ярмолюк. Часопис набув свіжого змісту й нової форми. Газета безкомпромісно боролася з недоліками у суспільному житті району, працювала на розвиток і прогрес.
За ініціативи Миколи Ярмолюка та його безпосереднього керівництва, у 1975 році було збудоване нове приміщення редакції та друкарні. У цьому ж приміщенні редакція газети працює й сьогодні. Завдяки наполегливості Миколи Яковича редакція здобула транспорт – спочатку мотоцикл, а потім і автомобіль УАЗ.
Саме за час роботи у Володарськ-Волинській районній газеті Микола Ярмолюк написав свої перші три книги, які стали початком його плідної письменницької стежки. Після «Прапора» він був редактором Баранівської, Ружинської, Радомишльської районних газет, а вже після 2000 року редагував власну газету «Радомисль». Цьогоріч у травні йому виповнилося теж 90 років. Він є автором понад 30-ти прозових книг для дорослих і дітей. Редакційний колектив підтримує тісний зв’язок із Миколою Ярмолюком.
Вагомий внесок у розвиток газети зробив редактор Олександр Миколайович Давиденко. Його принциповість у роботі додавала газеті авторитету серед читачів. Довгий час, уже навіть перебуваючи на пенсії, він був для журналістів часопису наставником і другом.
Чимало років працював редактором «Прапора» відомий поет і прозаїк Валентин Мисько. Він був нагороджений Золотою медаллю української журналістики, є автором понад 20-ти книжок поезії та прози. Упродовж багатьох років був наставником для редакційного колективу.
Найбільший термін (15 років) працював редактором «Прапора» Василь Кучер. Це була високоосвічена людина. Газета в цей період переживала і розвиток, і регрес. У 80-х роках часопис виходив тиражем близько 8-ми тисяч екземплярів. Тоді редакція мала щедрі державні дотації й передплачували газету всі підприємства та організації району, проводилась серйозна адміністративна робота в цьому плані. Проте настали непрості перебудовні часи. І преса, а найбільше місцева, пережила тяжкий занепад. Часопис ледве виживав.
У 2001 році очолила редакцію Людмила Островська. їй вдалося «витягти» редакцію і газету з економічної кризи. Разом із колективом вона здійснила ремонт приміщення, придбала комп’ютерну техніку. Поволі газета почала відроджуватися.
Із грудня 2010-го очолила редакційний колектив Галина Мінялук. Педагог за освітою, вона, як творча особистість, постійно навчається, вдосконалює журналістські уміння й навички, спонукає до постійного навчання й колектив, що сприяє позитивним змінам щодо форми та змісту газети.
За 90-літню історію у редакції працювало багато талановитих журналістів.
Серед них юний Валентин Грабовський – майбутній орфей поліського краю. Тут відточували перо Геннадій Шкляр, Петро Опанасенко. Багато у творчий доробок редакції, в літопис району доклали професійні журналісти: Валентин Кейбіс, Василь Юрчук, Сергій Шевчук, Володимир Романчук, Володимир Денисенко, Василь Самойленко, Антон Цвид, родина Скороходових – Геннадій, Станіслав та Володимир; Михайло Домінський, Василь Бондарчук, Іван Мацюк, Борис Мельников, Василь Ричков, Світлана Стратонович, Олександр Голяченко, Тетяна Базилюк, Юлія Дідковська та інші.
Ізяслав Шнайдер працював завідуючим відділом листів та зв’язків із громадськістю. За його ініціативи були створені в багатьох селах району корпункти, на чолі яких стояли досвідчені позаштатні автори.
Був час, коли газета виходила тричі на тиждень.
Разом із штатними працівниками творили газету впродовж десятиліть позаштатні кореспонденти: Павло Герасимов, Сергій Цимбалюк, Петро Малярчук, Олександр Сидоренко, Яків Котляр, Йосип Забродський, Віталій Дідковський, Марія та Петро Каленюки, Ольга Баран, Іван Передерій, Михайло Гущин, Аврам Ніколайчук, Микола Нечипоренко, Василь Панченко, Григорій Литвинчук, Анатолій Юхименко, Микола Ходаківський, Олександр Голяченко, Ігор Цвіра, Галина Рак, Євгенія Пантус, Петро Ющенко, Валентина Журавська, Леонід Тичина та багато інших.
Чимало працівників газети та позаштатних кореспондентів уже за межею земного життя, та їхні імена назавжди збереглися на сторінках газети і в серцях удячних читачів.Сьогодні колектив редакції складається із двох творчих працівників. Ще одна кореспондентка та оператор комп’ютерної верстки працюють за сумісництвом. «Хоча нас мало, проте ми дуже інтенсивно працюємо, весь час вчимося, підвищуємо фаховий рівень, освоюємо новітні технології. Дослухаємося до думок наших читачів, експертів у галузі журналістики. Лише таким бачимо шлях для сучасного ЗМІ», – каже редакторка «Прапора» Галина Мінялук.
У 2015 році газета «Прапор» отримала обласний Диплом як кращий засіб масової інформації серед районних та міськрайонних газет.
Колектив працював над збільшенням сторінок і накладу. У 2013 році тираж газети вже складав 2700 екземплярів (у 2010 – 1500 екз.), а в 2016-му – понад 3000. Розширилася тематика рубрик і публікацій.
Після останньої територіально-адміністративної реформи газета має обласне розповсюдження. Окрім жителів трьох територіальних громад, її передплачують у Житомирі, Черняхівському, Радомишльському, Коростенському районах. Газета публікує аналітичні матеріали суспільно-політичної тематики, інформацію на актуальні теми, цікаві краєзнавчі дослідження.
Нині в умовах гібридної війни на часі розвиток критичного мислення читачів. У «Прапорі» публікуються матеріали з медіаграмотності.
До позаштатних кореспондентів нині приєдналися краєзнавці-дослідники Людмила Горковчук, талановита місцева поетка Марія Чепель. Їхні публікації знаходять позитивний відгук читачів.
На початку повномасштабного вторгнення російських військ на територію України газета вперше від часу Другої світової війни змушена була зробити перерву у виході. Упродовж березня 2022 року «Прапор» не виходив. З 2013 року він друкувався у Вінницькій друкарні «Регіна ЛТД». Чотири шпальти з восьми були повноколірними. У період воєнного часу газета чорно-біла і друкується в Житомирському видавництві «Полісся».
«На сьогодні найбільшою проблемою, звичайно, є війна в Україні. Але й у більш-менш благополучні часи локальна преса не мала належної підтримки від держави. Є дві особливо тяжкі проблеми – це відсутність вітчизняного газетного паперу в Україні, тому він захмарно дорогий. Друга біда – це монополіст із доставки преси АТ «Укрпошта». За останні 8-10 років цей оператор підняв ціну на свої послуги в 13-15 разів. По-друге, суттєво знизилася якість доставки. Газета стала дорожчою для передплатників, а доставка погіршилася. У цьому першопричина падіння накладу локальних газет, у тому числі й нашої», – розповідає редакторка Галина Мінялук. – Наш колектив докладає максимум зусиль, аби зберегти й розвинути часопис, проте об’єктивні чинники, згадані вище, стають на заваді. Локальна преса сьогодні потребує захисту держави, адже вона є дуже важливою складовою нашої інформаційної безпеки», – переконана редакторка.
Паралельно газета розвиває свої інформаційні майданчики. Працює сайт «Звісно.news». Досить активна робота іде в групі «Газета «Прапор» в мережі «Фейсбук». Вона сьогодні налічує близько 7 тисяч учасників. Журналісти часопису створили Telegram-канал і сторінку в Instagram.
Під час воєнного стану саме працівники редакції взяли на себе роль інформаційних майданчиків для жителів та очільників громад. На своїх платформах вони публікують відеозвернення голів селищних рад, інформують населення про небезпеки, про обмеження в період воєнного стану, координують волонтерську роботу, допомагають адаптуватися в нових умовах вимушеним переселенцям тощо.
Газета та її редакційний колектив сподівається, що після Перемоги у війні з російським агресором зможе повноцінно відновити свою роботу, буде й надалі підтримувати і сприяти розвитку громад і України.
Підготувала Маргарита Нестерчук,
студентка ЖДУ
