Прощалися із загиблим Героєм Олександром Дідківським 2 лютого, якраз на свято Стрітення. Відспівували його у Рижанському храмі Різдва Пресвятої Богородиці чотири священники ПЦУ. Зустрічали й проводжали траурний кортеж земляки живим коридором із квітами, прапорами України та з болем у серці.
Олександр Віталійович Дідківський народився 12 березня 1983 року в Грабівці в багатодітній сільській родині колгоспників Алли Яківни та Віталія Зигмундовича. Крім Олександра, в родині було ще п’ятеро хлопців. Брати жили між собою дружно, завжди підтримували і виручали один одного. Усі вони роботящі й майстровиті.
Батько помер рано. Мати сама виховувала хлопців. Тому вони з дитинства допомагали в усьому: в домашньому господарстві, на городі, в колгоспі. Рано почали працювати.
Олександр навчався в Рижанській загальноосвітній школі. Закінчив 9 класів і пішов працювати в місцеве сільськогосподарське підприємство. Не цурався ніякої роботи.
Строкову військову службу проходив на Житомирщині. Повернувся в рідне село. Працював на різних каменеобробних підприємствах. Найбільше – на підприємстві «Володар» у Хорошеві.
Ще в дитинстві Олександр познайомився у рідному селі з приїжджою з Рівненщини дівчинкою Ольгою. Ще по-дитячому спілкувалися. Проте потім їх доля розвела. Але пізніше, коли вони зустрілися вже зрілими людьми, то створили у 2008 році міцну дружну родину. Ольга мала трьох донечок від першого шлюбу. Проте Олександр став для її дітей рідним батьком. Він їх щиро любив, турбувався про них. У 2011 році Бог подарував їм дівчинку Катерину. Вона зараз навчається у 6 класі Рижанського ліцею. Для всіх донечок втрата батька – велике і непоправне горе.
Довгий час родина Дідківських проживала у Хорошеві. Проте Олександра весь час притягувала рідна Грабівка. Два роки тому вони купили хату в селі й почали там хазяйнувати.
Олександр Дідківський отримав повістку в перший день повномасштабного вторгнення російської армії в Україну. І вже 6 березня 2022 року він був мобілізований. Спочатку проходив навчання в Чернігівській області.
Потім у складі 1-ї окремої бригади спеціального призначення ім. Івана Богуна пройшов багато доріг війни. Довелось йому служити в різних частинах і в різних підрозділах. Побував у боях за Батьківщину на Чернігівщині, Харківщині під Куп’янськом, на Донеччині під Бахмутом, в Авдіївці, Григорівці, Красногорівці. За роки війни три рази був у невеликих відпустках удома. Останнього разу був удома з 13 до 25 червня 2023 року. На війні отримав важкі контузії.
Під час служби завжди намагався бути на зв’язку з дружиною, з родиною. Так, 25-го січня повідомив Ользі, що декілька днів не буде на зв’язку, але вже 26-го він загинув у бою поблизу н.п. Бердичі Покровського району на Донеччині.
Дружина Ольга з болем у серці розповідає: «Саша був завжди веселий, усіх підбадьорював. Старався часто телефонувати мені, щоб я не переживала. Коли приїздив у відпустку – рвався назад до побратимів на передову. І говорив, що ми обов’язково переможемо».
Як розповідає про Олександра його бойовий побратим Сергій Гудецький, Олександр був простою, порядною людиною, щирим у стосунках. Але при цьому був сміливим, на нього завжди можна було покластися: «Із ним ми були в одному підрозділі із перших днів. Визволяли разом Житомирщину, Чернігівщину, воювали на Луганщині й Донеччині.
Після переформатування підрозділу ми потрапили в різні бригади, проте завжди підтримували зв’язок. Так за три дні до загибелі Сашко телефонував мені, казав, що дуже важко, багато загиблих, але вони тримаються. А вже через декілька днів по телефону інший побратим повідомив, що Олександр загинув.Про його людяність свідчить такий факт: ми мали йти у відпустку, але командир міг відпустити тільки когось одного. Сашко поступився своєю чергою, і я зміг поїхати».
Олексій Паливода, наш земляк із Хорошева, військовий, розповідає, що вони з Олександром Дідківським разом служили в бригаді імені Івана Богуна, подружилися ще на призовному пункті. Олексій розповідає: «Сашко був сміливий завжди, не відмовлявся йти на найбільш небезпечні завдання. Завжди надійно прикривав товаришів. Служив він у званні солдата на посаді стрільця-снайпера. Ми з ним були добрими побратимами, ділилися останнім шматком хліба».
Жителі Рижанського округу, Хорошівської громади, побратими, друзі, родина у скорботі провели загиблого Героя – Захисника України Олександра Дідківського в останню скорбну дорогу. На кладовищі в Рижанах виступили з останнім словом староста Рижанського округу Михайло Кухтицький, представник РТЦК та СП, а також священники о. Микола з Іршанського храму Покрови Богородиці та о. Віктор – настоятель Рижанського храму Різдва Богородиці.
Поховали Героя з усіма військовими та громадянськими почестями.
Вічна слава Героям, які віддали життя за волю України!
Надія Панченко
